РОЗДІЛ 14

За сніданком Лео зрозумів, що в домі щось змінилося, приблизно за три секунди. Себастіан допив каву, переглянув останнє повідомлення в телефоні й підвівся.

— Сьогодні затримаюся в офісі. Оуен відвезе тебе до школи.

— Добре, я зрозумів.

Себастіан підійшов до сина й коротко стиснув його плече. Звичний жест. Не показово ніжний, не театральний. Просто їхня мова, якою вони обоє прекрасно вміли говорити без зайвих слів.

Лео ледь усміхнувся й повернувся до тосту. А тоді Себастіан зупинився біля Елари. Вона саме підносила чашку до губ.

— До вечора.

— Постараюся пережити твою відсутність.

Він нахилився й поцілував її. Коротко. Спокійно. Абсолютно природно. Так, ніби робив це за сніданком уже років десять. Елара завмерла з чашкою в руці. Марта біля дверей дуже професійно зацікавилася вазою з квітами. А Лео повільно перестав жувати. Себастіан випростався й глянув на сина.

— Судячи з твого обличчя, у тебе є коментар.

Лео все ще тримав тост.

— Я просто не знав, що тепер за сніданком буде ще й таке.

Елара нарешті поставила чашку.

— Я теж не отримала попередження.

Себастіан ледь усміхнувся.

— Тепер обидва попереджені.

І пішов. Кілька секунд за столом було тихо. Лео повільно поклав тост на тарілку.

— Це тепер буде часто?

Елара підняла брови.

— Що саме тебе так турбує?

— Оці дорослі дивні моменти, після яких усі роблять вигляд, що нічого не сталося.

Марта кашлянула. Елара глянула на неї. Та вже знову була бездоганно серйозною.

— Боюся, Лео, я не контролюю поведінку твого батька.

— Це я вже встиг помітити.

— Зате можу запропонувати компенсацію за психологічну травму.

Він насторожився.

— Залежить від розміру компенсації.

— Какао.

Лео подумав.

— Для такої травми замало.

— Додамо печиво.

— Уже схоже на серйозну пропозицію.

— Два.

— Тоді я готовий жити з наслідками.

Марта здалася першою й тихо засміялася. Через двадцять хвилин Лео вже чекав на Оуена біля вікна у малій вітальні. Рюкзак стояв поруч. Зверху на ньому лежав «Посібник юного тирана».

Елара зупинилася біля дивана.

— Ти серйозно збираєшся взяти це до школи?

Лео подивився на книгу.

— Ні. Просто не хочу залишати небезпечні знання без нагляду.

— Правильний підхід. Особливо в цьому домі.

— Якби я приніс її до школи, директор Алден міг би почати нервувати.

— Після нашої останньої зустрічі він і без книжки має достатньо причин.

Лео всміхнувся. Потім поглянув у вікно.

— Сьогодні після уроків буде зустріч астрономічного клубу.

Елара сіла на край дивана.

— Я щось пропустила? Ти вступив до астрономічного клубу?

— Ні. Вони просто збираються в бібліотеці. Я іноді сиджу поруч.

— Тобто шпигуєш.

— Я спостерігаю. Це звучить значно науковіше.

— І значно менш кримінально.

Лео засміявся.

— Приблизно на це я й розраховував.

— І що ви там спостерігаєте?

Він знизав плечима, ніби нічого особливого. Але обличчя змінилося.

— Різне. Планети. Сузір’я. Іноді вони приносять телескоп, але він маленький.

— Тобі подобається астрономія?

— Трохи.

Елара вже знала це його «трохи». Воно зазвичай означало значно більше. Просто Лео ще не був упевнений, наскільки безпечно показувати, що щось для нього справді важливе.

— Добре. Тоді переклади своє «трохи» нормальною людською мовою.

Лео помовчав.

— Ми колись із татом їздили в обсерваторію. Я був малий.

— І що ти там побачив?

— Сатурн.

Він подивився кудись за вікно.

— На фотографіях він завжди здається несправжнім. Наче хтось намалював кулю й кільце навколо, бо так красивіше.

— А в телескоп?

Лео усміхнувся. Зовсім по-іншому.

— Він був справжній.

Елара мовчала.

— Це дивно, — продовжив він. — Ти дивишся і  розумієш, що ця штука реально висить десь там. Величезна. З кільцями. І їй взагалі байдуже, чи ти сьогодні отримав погану оцінку, посварився з кимось або зробив щось дурне.

Елара ледь усміхнулася.

— Звучить як дуже психічно здорова планета.

Лео засміявся.

— У всякому разі, проблем із самооцінкою в неї точно немає.

— Тоді я б із нею дружила.

Він уже хотів щось відповісти, але в холі з’явився Оуен.

— Лео, якщо ти не хочеш перевірити на практиці, наскільки директор Алден любить запізнення, нам час їхати.

Хлопець підхопив рюкзак. Біля дверей зупинився.

— Я ввечері покажу тобі карту неба. У мене є нормальна, не та, що в підручниках.