РОЗДІЛ 13

У домі давно стало тихо.Себастіан уже збирався лягати, коли у двері спальні постукали.Не голосно. Двічі. Він глянув на годинник. Майже перша. Марта в цей час могла прийти хіба що через щось справді важливе. Оуен — через щось ще гірше.

Себастіан відчинив двері. І кілька секунд просто мовчав. На порозі стояла Елара. Боса. У темному шовковому халаті, з розпущеним чорним волоссям і таким виразом обличчя, ніби сама ще не до кінця вирішила, чи це дуже хороша ідея, чи одна з тих, про які завтра краще не думати.

— Ти очікував когось іншого? — запитала вона.

— Враховуючи час — Марту з повідомленням про пожежу.

Елара глянула через його плече в кімнату.

— Пожежі немає.

— Це вже хороша новина.

— Не поспішай.

Себастіан ледь усміхнувся.

— Заходь.

Вона переступила поріг. І тільки тоді він помітив, що Елара нервує. Зовсім трохи. Не в погляді. У пальцях, які вона сховала в кишені халата. Себастіан зачинив двері.

— Щось сталося?

— Так.

Він одразу став серйозним. Елара побачила це й закотила очі.

— Господи, Кроуфорде. Не треба зараз викликати охорону. Ніхто не помер.

— Тоді що сталося?

Вона пройшла кілька кроків кімнатою. Озирнулася.

— До речі, я вперше тут нормально стою на власних ногах.

Себастіан підняв брову.

— Це претензія?

— Спостереження. Минулого разу ти заніс мене сюди.

— Ти багато говорила.

— І це був твій спосіб вирішення проблеми.

— Спрацювало.

Елара повернулася до нього.

— Ось. Саме про це я й прийшла поговорити.

— Про мої ефективні методи?

— Про нашу дурну гру.

Себастіан замовк. Елара видихнула.

— Я награлася.

Він сперся плечем об двері.

— Це звучить серйозно.

— Не звикай.

— Постараюся.

Вона глянула на нього з-під вій.

— Ми вже два тижні то одружуємося, то сваримося, то цілуємося, то вдаємо, що нічого особливого не сталося. Потім я перевіряю твій самоконтроль, ти перевіряєш мій, Лео вже дивиться на нас як на дуже погану телевізійну програму…

— Лео нічого не..

— Себастіане.

— Добре.

— Дякую.

Вона знову пройшлася кімнатою.

— І я просто втомилася робити вигляд, що не розумію, що між нами відбувається.

Він дивився на неї уважно.

— А що між нами відбувається?

Елара звузила очі.

— Ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Ненавиджу тебе.

— Ні.

— Не руйнуй мені красиву фразу.

На його губах з’явилася усмішка. Елара теж усміхнулася. Але цього разу ненадовго. Вона підійшла ближче.

— От бачиш? Я знову жартую.

— Ти часто це робиш, коли нервуєш.

Елара зупинилася.

— Ти починаєш забагато помічати.

— Професійна деформація.

— Ні. Це вже щось гірше.

Між ними залишилося кілька кроків. Елара зробила ще один.

— Ти сьогодні цілий вечір поводився так, ніби вчора в офісі нічого не сталося.

— Я?

— Так, ти.

— Ти за вечерею сперечалася з Лео про те, чи можна захопити кухню державним переворотом.

— Це було важливе стратегічне питання.

— І навіть не подивилася в мій бік.

— Дивилася.

— Добре дивилася. Двічі.

— Ти рахував?

Себастіан замовк.

Елара переможно всміхнулася.

— Ага.

— Це нічого не доводить.

— Це доводить усе.

Вона підійшла вже зовсім близько. Себастіан опустив погляд на її обличчя.

— То ти прийшла о першій ночі повідомити мені, що я недостатньо на тебе дивився?

— Ні. Для цього я могла залишити офіційну скаргу Ріду.

— Він би прийняв.

— І виставив би тобі рахунок.

— Без сумніву.

Елара засміялася. А потім сама торкнулася його. Поклала долоню йому на груди. Себастіан перестав усміхатися. Вона відчула, як під її пальцями змінилося його дихання.

— От тепер ти знову так дивишся, — тихо сказала вона.

— Як?

— Наче намагаєшся вирішити, наскільки мене вистачить.

— Ні.

— А що тоді?

Він не встиг відповісти. Елара піднялася навшпиньки й поцілувала його. Не довго. Не обережно. Просто взяла й зробила це. Себастіан відповів одразу. Його рука лягла їй на талію, притягнула ближче, і кілька секунд Елара вже не пам’ятала, що взагалі збиралася йому сказати. Саме тому особливо розлютилася, коли він відірвався.

— Еларо…

Вона навіть очі не відкрила.