Записочка.

• - дівчинко моя, я хочу, щоб ти зрозуміла, люди не здатні на самостійність. Вся історія вашого існування це суцільні війни та самознищення. Ну хто скажи мені з живих істот, вбиває собі подібних заради задоволення. Заради виживання, можливо, але це хоч виправдовується законом, убий чи будь убитим. А ось як виправдати вбивство скоєне без будь-якої причини. Ти мені не віриш, я бачу, що ти сумніваєшся. Але ось якщо наказати солдатам захопити село, і при цьому дати слово, що за все зроблене ним нічого не буде, вони виріжуть спочатку всіх мужиків навіть немічних, від яких толку як від козла молока, яке й меч тримати не вміє, після цього зґвалтують усіх жінок та дітей. А ті, що залишаться живі, будуть збирати трупи своїх же рідних і ляжуть живцем з ними в могилу. І це я ще раз повторюся без потреби буде зроблено, з винятковим почуттям задоволення. Але треба віддати належне, спроби змінити людину все ж таки були. придумали релігію, яка нібито має зрозуміти, приструнити, цю ненависть, цю агресію. Загалом вирішили залякати, придумали бога, який їх створив і за погані вчинки знищить, ніби є боги яким до них є хоч якась справа. Суть цього страх, ось тільки страх заснований на тому, до чого не торкнешся чого не побачиш. Завжди знайдеться той хто поставить це питання "а чи правда все це". Це досить хитка конструкція. Але ми це зовсім інше, ми відчутні, нас видно, ми дійсно маємо силу, щоб покарати і для цього не треба чекати смерті. Ось чому ми це спасіння людське. - Вікторія любила вечорами, сидячи у виноградному саду під скляним куполом розповідати Софії історії про минуле, про новий світ який принесли вони, канібали, вищі істоти тощо. Софія ж завжди сиділа тихо не сперечаючись, зрідка відповідаючи на питання які могла ставити тільки Вікторія, питання з боку Софії вона не любила іноді навіть злилася коли та за своєю необережністю все ж таки зважилася запитати. З того моменту, як Софія потрапила до вікторії минуло два місяці. Дощі лилися щодня, не перестаючи тепло, давно пішло, натомість підкрадався зимовий холод. У теплиці було холодно але здавалося Вікторії холод байдуже. Вона була як звичайно напівоголена, і Софія здається навіть до цього звикла принаймні це її вже не бентежило так сильно, як перші тижні.
• - пані Вікторія, до вас Ждан Леблан -
• - нарешті, треба покарати цього неслухняного, він запізнився. - Увійшов Ждан - адже ти знаєш що я ненавиджу чекати - увійшовши він низько кланявся
• - вибачте, мене затримали, здається, ми напали на слід повстанців.
• - ох, невже, я вже почала думати що ти не справляєшся.
• - якби ви дозволили мені задіяти всі сили ми би…
• - ти ж знаєш, я не хочу піднімати шум з-за якихось там дрібних дурень що щось там з себе уявили, тим більше ти пообіцяв мені що зможеш розібратися, хіба ні - Ждан опустив голову варто тільки Вікторії глянути йому в очі. У її погляді була така кровожерливість, яка вселяючи воістину тваринний страх.
• - я впораюся.
• - ну ось, я в тобі і не сумнівалася - Вікторія сидячи в кріслі простягла до Ждан свою довгу ногу, і кінчиком великого пальця провела від грудей до паху. Вікторія мала нестримний потяг як до чоловіків, так і до жінок. Улюбленою її розвагою було влаштовувати в спальні оргії, які завжди закінчувалися кривавою лазнею. Єдиний кого вона хотіла, але не вбила був Ждан, і він це чудово знав і іноді навіть користувався хоч і не розумів чому саме його вона береже - що ти казав, ви знайшли їхній слід?
• - цей хлопець Гліб Білоокий здався - Софія не подавала виду, але все ж таки прислухалася - відібраного хлопця, дрібного зовсім, везли в чистилище, цей з'явився нізвідки і напав на екіпаж, убив двох аксельбантів, і втік.
• - це все?
• - поки так - Вікторія глибоко зітхнула.
• - поки його не було, все було тихо, Софіє, адже ти була з ним, який він.
• - як я й казала, він був небалакучий.
• - він не людина, чого варті лише його очі.
• - так це я вже чула, очі як у мене, але він не може бути канібалом, просто не може, швидше за все це мутація про яку нам просто невідомо, ти ж казав що його сила в тих еліксирах, ось тобі і причина зміни очей.
• - а цей, як його, дрібний, так? що з ним?
• - він зник, швидше за все разом із…
• - Глібом, разом із Глібом - якось зовсім розсіяно сказала Софія.
• - так точно, Гліб.
• - що то ти зовсім не в дусі моя дівчинка, тобі погано?
• - ні все добре, ця погода так на мене впливає.
• - це все ти зі своїми поганими новинами на неї наводиш смуток, Ждан - Ждан мовчки проковтнув це, Вікторія ж засміялася, якби на його місці хтось інший, серця б він точно втратив.
• - як там мій братик, Святик, все ніяк не заспокоїтися?
• - він усе ближче, при тому що військо його нечисленне, але ми маємо справу з одним з канібалів, тому доводиться відступати.
• - який же він дурень, нехай іде, ви особливо не чиніть опір, буде думати що перемагає, нехай радіє.
• - як накажіть княгиня - Ждан кланявся і зібрався було йти.
• - як передаси вказівки, швидко повертайся назад, тобі буде особлива місія.
• - про що ви?
• - повстанці ці, вони щось задумують, і ціль ця сидить тут - Софію ніби розбудили від сну.
• - ви думаєте вони ризикнуть напасти.
• - звичайно ризикнуть, вже ризикнув, цей Гліб, і знову ризикне, вони вичікують, коли мене не буде поряд, вони всі знають. Ти ж пам'ятаєш, що трапилося з Карлом Густаффом, адже він мав двох рагулів, і тих знищили. Для тебе це має бути справою принципу, адже твій брат теж серед повстанців, наскільки я пам'ятаю саме ти дозволив йому жити, адже так.
• - більше не повторитися.
• - природно, інакше я тебе вб'ю - сказано це було з такою легкістю і грайливістю ніби справа сама повсякденна, Ждан не змінився в особі. - Гаразд, іди.
• - слухаюсь - він уклонився, цього разу вже точно був останнім, і вийшов.
• - Софія моя дівчинка, що то ти сьогодні ну вже зовсім на себе не схожа, може в тебе щось болить - Вікторія часом намагалася здаватися такою собі доброю тітонькою, але Софія чудово її знала, знала вона що це кровожерливий вбивця, який не має почуття співчуття.
• - ні не болить, говорю ж вам погода змінюється.
• - накажу щоб затопили в твоїй кімнаті, ти надто цінна для батька, якщо я допущу щоб з тобою щось трапилося він мене не простить, Клава - закричала Вікторія. За її покликом у теплицю вбігла величезна огрядна жінка понад два метри на зріст. Ця жінка виконувала роль прислуги Софії. Софія ж чудово знала що це не людина, під шкірою цієї жінки ховалося чудовисько, а саме рагул. Вона не відходила від Софії ні на крок, ніколи не втомлювалася і спала. Особливо після того випадку на балконі, вона стала як тінь всюдисуща, всечула і всевидюча, при цьому Клава була абсолютно тупою істотою, яка знала лише команди. Одного разу Софія мала необережність заговорити з Клавою, та у свою чергу не зумівши зрозуміти дівчину стояла як укопана, ніби з нею трапився інсульт.
• - та господиня - голос Клави був басист як це був чоловік.
• - негайно затопи в кімнаті Софії, ти хіба не відчуваєш що похолодало - хоч при цьому сама ж Вікторія, як і говорилося вище, була напівроздягнена, та й сама Клава холоду ніби й не відчувала.
• - слухаюсь - тільки Клава вийшла, Вікторія відразу змінилася, її грайливий погляд змінився на вдумливий.
• - Гліб Білоокий, хто ж ти? все дуже добре щоб бути правдою, адже не може так пощастити. Зважаючи на все, він нічого не пам'ятає, напевно стара постаралася. Ну нічого, завдяки забавам моїх діток ти скоро з'явишся і тоді ми познайомимося ближче - Софія, що все ще була поруч, була здивована, що Вікторія раптово заговорила сама з собою.
• - пані Вікторія ви про що? - вона обернулася у бік Софії.
• - це ти Софія, не зважай - Вікторія встала з крісла підійшла до дівчини і ніжно погладила її по щоці - така молода, добре тобі тут?
• - так, гаразд, але що з вами? ви змінилися?
• - так? Не зважай, часом я буваю ні в собі.
• - я мабуть піду до себе - Софія встала зі стільця.
• - так, звичайно, йди - вона пішла до дверей, але варто було їй тільки відкрити, як тут же знову заговорила Вікторія.
• - дівчинко моя ти вже йдеш, чому нічого не кажеш - Софія здивовано обернулася до неї.
• - але я з вами попрощалася.
• - так? нічого не пам'ятаю, ніби заснула і ось прокинулася, я щось говорила ще?
• - та ні наче нічого - Софія і сама не зрозуміла навіщо збрехала.
• - ну добре йди - варто було Софії зачинити за собою двері, як тут же ніби з-під землі намалювалася Клава.
• - пані Софія я приготувала вам кімнату, ходімо.
• - так, звичайно - в кімнаті горів камін, але було холодно. Як завжди, Клава прибираючись його залишила відкритим. Вона не була здатна до критичного мислення, усвідомити, що на вулиці холодно або що горить камін і потрібно зберігати тепло для неї було більш ніж складним завданням. Ще у теплиці Софія дуже змерзла, але не бажаючи турбувати княгиню мовчала. Вона насамперед підбігла до вікна, з якого сильно дуло холодом. Але зупинилася, не закривши його. На підвіконні стояв голуб. Те, що підійшла Софія, його не злякало, навіть навпаки, він ніби її чекав. Софія до нього нахилилася, щоб розгледіти, і відразу побачила на її лапці записочку. Серце її здригнулося - це мені? - ледве чутно промовила вона. Швидко ніби якийсь злодюжка вона дістала записочку. Голуб одразу ж відлетів. "Я ж обіцяв" - ось що було в ньому написано. Прочитавши це, вона зірвалася з місця і як ошалена підбігла до каміна і кинула його в вогонь - така дурість, а якби хтось ще побачив - довго ще вона сиділа на колінах біля каміна, її руки були складені на грудях, в цю мить вона вперше за довгий час заплакала, і водночас з її обличчя не сходила посмішка.