Розділ 29

Якщо Лев обіцяє мені цікаву розмову, адже він зателефонував саме з цією метою, то виходить, що Бабоїд все обдумав і наважився на стосунки. На серйозні стосунки, навіть незважаючи на те, що я умотала вечеряти з іншим, попри спалах ревнощів і це його грізне шипіння в слухавку…

І я буквально видихаю назву ресторану у відповідь.

Ймовірно, це було дуже необачно з мого боку, але на таких емоціях хіба є місце ясності чи логіці. Я хочу побачити це набурмосене Левеня, цього роздраконеного кардіолога. І ні щоб сказати йому «забери мене звідси», я просто видала, де мене можна знайти.

Сховавши телефон у сумочку, роблю три глибокі вдихи і повертаюся до нашого столика. Чи я така дурепа, чи то мене так добре виховали, та я не можу грубо відшити Родіона, не хочу чинити по-свинськи і ображати його, бо він нічого поганого мені не зробив. Вибачусь після нашої дружньої вечері та поїду з Левчиком. Якщо, звісно, ​​Лев не утне якусь дурість. Може взагалі передумає приїжджати.

Трохи нервую і ніяк не можу приховати це від Родіона.

— Все гаразд? — Сканують мене пронизливо-блакитні очі.

— Начебто. …Виявляється, особисте життя може настільки заплутатися, що потім дуже лячно розплутувати цей клубок. Тому що ти ризикуєш дізнатися, що людина, яку ти вважала близькою – може виявитися ніким. Або, навпаки, може виявитися набагато важливішою для тебе, ніж ти очікувала.

— Дуже добре тебе розумію, — і те, як Родіон подивився на мене в цей момент, вкотре підтверджує, що йому знайомі глибокі почуття і можливо прямо зараз за цією бездоганною зовнішністю ховається поспіхом заштопане серце.

— Можна дізнатися, чим ти займаєшся? — Запитую, дивлячись, як Родіон відправляє собі до рота соковитий шматочок біфштексу. Він точно якоїсь панської крові, звичайні люди так ножа з виделкою не тримають.

Так як я сиджу спиною до входу, мій спинний мозок вже налаштувався на появу Бабоїда. Навіть не маю сумніву, що я відчую, коли Лев увійде до зали.

— Я фахівець із кібербезпеки. Працюю у великій фінансовій компанії. Після весілля брата збираюся на якийсь час перебратися до Лондона, там знаходиться одна з великих філій мого роботодавця. …Юль, а в тебе часом немає бажання змінити обстановку, країну і роботу? — він таки вміє шокувати. Ледве не поперхнулася.

— Пропонуєш мені все кинути і поїхати з тобою? Толком мене не знаючи? Думаєш, я здатна на таку аферу з незнайомцем?

— Я жінок не ображаю. Навіть засоси їм, на відміну від деяких, не залишаю, — обдаровує мене промовистою посмішкою. — Ти хоч і називаєш себе обережною боягузкою, але ризикувати ти теж вмієш. Я чудово «читаю» людей, ти мені подобаєшся, у нас могло б вийти. От і все, — недбало знизує плечима. Ага, як же… все.

— Сподіваєшся, що я допоможу тобі забути особливу для тебе дівчину? — я теж іноді будую здогади і часто потрапляю в яблучко.

— А в тебе хіба не така сама причина? Забути когось? — його вуста ледь помітно здригаються від гіркої усмішки.

Збираюся відповісти і відчуваю, як ця причина заходить до ресторану. І коли це у нас з Бабоїдом виник такий потужний зв'язок? Не можу озирнутися щоб перевірити, але дуже виразно червонію і тим самим підтверджую слова Родіона.

— Договірні шлюби іноді бувають міцнішими, ніж союзи укладені з великого кохання. Це почуття… доволі хитке, — навіщось додає він.

— Я поки що ні заміж, ні за кордон не збираюся. Мене тут багато що тримає, — не хочу вводити його в оману.

— Деколи життя дивує нас своїми різкими змінами, — натякає, що за мною зберігається можливість передумати. Дивний він. Таке можна запропонувати лише у розпачі. Навряд чи я наважусь у нього спитати, хто ж довів його до такого стану, боюся обпектися об цей крижаний погляд.

Копирсаючись у своєму салаті, бічним зором помічаю, як повз ходою самовпевненого хижака крокує… Лев. Кабздець!

Його саджають за один із вільних столиків збоку від нас. Серцеїд ще й вмостився так, щоб бачити моє обличчя. Зараза така! Я навіть звідси бачу, як у цих сірих очах танцюють шалені бісики.

І все… я вже не можу себе опанувати, реагую на нього як придурошна. Мене кидає в жар, бо метелики в животі рвонули роздмухувати полум'я. Мурашки тільки посилюють тремтіння, яке носиться моїм тілом. Дихання спирає, серце б'є у всі барабани. Напевно, якщо підведуся — ноги мене не втримають. А цей зухвалець сидить і посміхається, нахабно дражнить, випробовуючи моє терпіння! Кожен нерв напружений і вібрує. Їй богу, зараз від мене іскри посипляться. З одного боку Родіон, який кожним позирком б'ється струмом, а з іншого боку цей симпатичний збоченець, якого по ходу заводить розпал пристрастей і ревнощів. Не зрозумію, чи це в нього вавка в голові, чи ми з ним обидва такі пришиблені.

У горлі ком, апетит геть зник. Одним махом осушивши келих з вином, намагаюся запхати в себе хоча б шматочок форелі. Телефон пискнув, отримавши повідомлення. Вже навіть не перепрошуючи у Родіона, швидко пробігаю очима по екрану.

Лев Жанович настрочив: «Дівчинко, все добре? Щось ти розхвилювалася»

— Бачу, що я сильно збентежив тебе своєю пропозицією, — моя реакція на появу Серцеїда остаточно заплутала бідного Родіона, адже він навіть не здогадується про справжню причину. — Я з самого початку не був певен, що ти погодишся, але варто було спробувати.

— Маю надію, що одного разу доля переплете ваші стежки з тією, що зігріє твоє серце. …Родіоне, я піду. Добре? — коротко торкаюсь його руки, наші погляди схрещуються. — Дякую за вечерю. Не потрібно проводжати та відвозити додому. У цьому немає потреби. Я наполягаю.

— Як скажеш. Якщо раптом передумаєш, у тебе є мій номер. Два тижні я ще впевнено буду в Києві. Бувай, Юліє, — ні розчарування, ні смутку, тільки таємниця в холодних блакитних очах, які час від часу вміють спалахувати теплом.

Мимохіть кидаю погляд у бік Левчика, граціозно підводжуся і йду собі до виходу. П'ятою точкою відчуваю, що Бабоїд чеше слідом. Не обертаюсь.