Розділ 26

Можливо, Марта має рацію, і я надумала собі закоханість? Що якщо Лев справді не мій типаж, не моя людина, не той, хто буде поряд усе життя? А раптом порівняння спілкування з іншим хлопцем і справді піде мені на користь? Адже це просто вечеря.

— Це ж не побачення? — про всяк випадок уточнюю у Родіона, тим самим змусивши його криво посміхнутися.

— Якщо тебе тригерить слово побачення, назвемо це пробною зустріччю. Це така зустріч, після якої не тягнуть одразу в ліжко. Ти не проти? — пронизливо-блакитні очі з цікавістю вивчають мої емоції. — Чи я надто напираю?

— Е-е-е… — сумніваючись, видаю якісь незрозумілі звуки. Обережна боягузка повинна зважити всі ризики.

— У тебе хтось є? — Родіон починає робити припущення. Мабуть, враховуючи слід від засосу в мене на шиї. Втім, це не зупинило його від запрошення. Дійсно, хіба існує лише один спосіб отримати засос, може я в переповненій маршрутці їхала і мене дверцятами затисло.

Ось як відповісти на це запитання? Начебто я абсолютно вільна доросла дівчина, і в той же час моя симпатія до Лева, все, що вже між нами встигло статися, цілком може вважатися такими собі стосунками. Щоправда, стосунками лише у моїй фантазії.

— Ні, я без пари. …Добре, я прийму запрошення, якщо ти підкинеш кілька ідей, як нам з дівчатами не залишитися без роботи. Матвій Іванович лютує, — погоджуюсь, мені все ж таки дуже цікаво, як цей диявольськи красивий чоловік поводитиметься за вечерею, що він взагалі за людина. Родіон все ще мене лякає, але ж не можна вічно боятися. Може, після цієї зустрічі я краще зрозумію свої бажання та очікування, які покладаю на чоловіків.

Як каже моя люба мачуха: «Справжньою жінкою ти станеш лише тоді, коли твоя наївність розвіється. І розвіюють її виключно чоловіки своїми вчинками».

— Так і бути, поділюся кількома секретами, — вперше відчуваю тепло від його посмішки. — Тоді заберу тебе після роботи та відвезу додому переодягнутися.

— О, точно… потрібно ж навести марафет, щоб навіть офіціанти непритомніли, — мої незграбні крінжові жарти потрібно виписувати в окремий блокнот. — Побачимося, — зніяковіло посміхаюся. — Зараз відчинятимемо салон, настав час трохи попрацювати.

Мені подобається, як Родіон прощається легким нахилом голови в аристократичній манері. Біжу шукати Ніку, але вона, виявляється, ще досі в кабінеті боса. Тож відкриваємо з дівчатами магазин, самі собі вибираючи відділи, і до мене вже поспішає перший клієнт. Перемикаюся на чоловічі сорочки і якийсь час взагалі не думаю ні про Бабоїда, ні про Родіона, ні про власника салону, який тримає Ніку в себе вже бісову купу часу. Я навіть не помітила, коли Лютий поїхав, бо карусель робочого дня закрутилась і в моєму відділі сьогодні аншлаг. Спокійно видихнути вдається ближче до обіду.

— Я вже поставила чайник. За п'ять хвилин зачиняємося на перерву. Ти бачила? — Підходить до мене Ліля. У неї й так від природи хитрий погляд, а зараз так взагалі, наче вона напала на слід сенсації.

— Бачила що? — про всяк випадок озираюсь на всі боки.

— З яким обличчям Ніка вийшла з кабінету боса?

— Жартуєш? Та мені ніколи було розігнутися. Сьогодні бог почув молитви Матвія Івановича, пославши батьків випускників за дорогими сорочками. Хтось у батьківському чаті ліцею, який знаходиться недалеко від нас, написав, що в нашому салоні є суперські сорочки і всі матусі повалили, не змовляючись, бо одна похвалилася, а інші вирішили не відставати. Чим не креативна ідея? Потрібно тільки зрозуміти, як пробратися в батьківські чати інших шкіл, — бачу, що сьогоднішній виторг, як і престиж нашого салону Лільку не дуже хвилює, а ось попліткувати. — А що не так з обличчям Вероніки?

— Зазвичай з такими блискучими очима виходять від потенційного коханця, а не від начальника. Вангую, він до неї підкочує. Ти ж чула, як вона його сьогодні захищала? Щось там мутиться.

— От ти фантазерка, — сміюся. — Якщо Ніка захоче, вона сама розповість, що та як Лютий зробив із її обличчям.

— А ти розкажеш, що від тебе хотів той красунчик? У мене, дивлячись на нього, пальчики на ногах підвертаються. Він так ульотно пахне, ніяк не згадаю назву парфумів, крутиться в голові… Залицяється до тебе, зізнавайся?! — Лілька як той реп'ях, не відчепиться поки не отримає свого. Єдина, кому вона поступається — це Роза.

— Покликав мене на вечерю, — вимовляю і вже чекаю, що ця дуринда почне волати про це на весь магазин.

— Дівки, наша лялечка йде на побачення з графом Дракулою! — так і сталося, вона у нас любить шоу, а якщо шоу не заплановане — вона його вигадає.

Тепер вони вже втрьох вирячилися на мене з неприхованим інтересом, сидячи в нашій затишній підсобці.

— Тю, що тут такого? Просто сходимо в ресторан, — знизуючи плечима, пхаю собі в рот бутерброд, щоб жувати і не відповідати на їхні каверзні запитання.

— Юльчик, такі чоловіки просто так на вечерю не запрошують. Він тебе не тому покликав, бо йому вдома нема з ким пожерти, йому швидше за все нема з ким переспати, — авторитетно заявляє Лілька.

— Головне не дозволяй йому себе зв'язувати і простеж, щоб він використовував презики, — підтакує сестрі Роза.

— Та пішли ви в баню! — обурююся. — Вам скрізь один секс ввижається. Це тому, що ви досі свого скрипаля поділити не можете? — Переходжу в захист. — Подумаєш, симпатичний покупець звернув на мене увагу. Що тут такого, до вас он теж жонатики заграють, вибираючи собі труси або костюми. Краще чіпляйтесь до Вероніки чому це вона так довго сиділа в кабінеті боса.

— А що я? — Ніка одразу ж супиться. — Ми з Матвієм Івановичем обговорювали робочі питання.

— І що він ні крапельки до тебе не клеївся, не натякав, що ви могли б обговорити цікавіші питання, особливо якщо ти сядеш до нього на коліна? — Підколює її Ліля.

— Лютий ніколи не натякає, він завжди каже прямо. І навіть якщо він щось таке казав, я все ще не можу забути Льову, — зітхає Ніка, а я давлюся чаєм. От же ж ситуація... гірша за кастрацію!