Розділ 23

Відпускаю думки та даю бажанням себе поглинути. Я правда цього хочу, всі моменти збіглися, склавшись в потрібний пазл, і душа прошепотіла «так». І начхати, що коїться за вікном, що там розігрався справжній Армагеддон із громом та блискавицями. З неба сипнуло градом, крижані горошини барабанять по даху машини і склу, і моє серце калатає з такою самою частотою, коли опиняюся на колінах у Лева.

Цілуємося вже не цнотливо, а шалено, жадібно перетягуючи ініціативу одне в одного. Але далі поцілунків, на мій величезний подив, Серцеїд чомусь не заходить. Хапаю його руку, пхаю собі під кофту — і він взагалі завмирає.

— Юль, я не можу з тобою так вчинити, — бурмотить, м'яко усуваючись. Сірі очі осоловіли від пристрасті, відчуваю, який він збуджений, але Левеня раптом вирішило крутити педалі назад. — Не зможу дати тобі того, що ти хочеш. І я не секс маю на увазі. До того ж, машина не місце для першого разу. Підозрюю, що після, принаймні для мене, розстатися буде складніше. Ти заслуговуєш на краще. Тому давай на цьому й закінчимо, — він явно каже не те, що відчуває. Не хоче він зі мною прощатися.

— Після стількох зусиль раптом вирішив мене відшити? Бабоїд, тепер вже ти надумав мене продимнамити?

Мачуха якось казала, буде секс чи ні — завжди повинна вирішувати жінка. Згодна, його спорткар не зовсім те місце, де потрібно віддавати цноту, але я не готова його відпустити так і не дізнавшись, що в нас могло би бути. Мені ще замало його дотиків, його манери цілуватися, коли йому добре, його тепла, його запаху, навіть його норову і особливо його пришибленого почуття гумору.

— Відшити? Ні, Юльчатай, мені раптом захотілося вберегти тебе від розчарувань. Це називається турботою, дівчинко, — ті емоції, які ми сколихнули, притягують мене до нього всупереч усьому ще сильнішим магнітом.

— І чому ця твоя турбота змушує мене дуріти, втрачаючи голову? — Просовую свої долоні йому під футболку, тепер уже можна і кубики помацати. — Який ти гарячий, — шепочу, притискаюся тісніше, знову ловлю його губи. Руки ковзають як угору, так і вниз під гумку боксерів. Лев жалібно стогне і в цей момент стає мені ще ближчим, ріднішим. Свої бажання йому від мене вже не приховати, бо я їх безсовісно намацала. Раніше я ні з ким такого собі не дозволяла, було кілька невмілих поцілунків і все, а тут розійшлася.

— Серцеїде, а якщо я заслуговую саме на тебе? Якщо ти і є те найкраще? Адже ти не знаєш, що станеться поки не спробуєш. Лев Жанович, я дам тобі час подумати. Дозволю дистанціюватися. А потім ми це зробимо. Тому що ти все одно вирішиш ризикнути, — так приємно хоча б ненадовго відчути владу над цим хижаком-спокусником.

— Дозволяєш втекти? Навіть так? Впевнена, що я все одно до тебе приповзу? — сопе, закочуючи очі від задоволення, бо мої пустотливі пальчики продовжують бешкетувати.

— Ага, самовпевненості від тебе нахапалася. З ким поведешся. Незважаючи на те, що за останню добу мені кілька разів хотілося тебе тріснути — ти все одно мені подобаєшся.

— Не складно було здогадатися, — судячи з тону, настрій мого Бабоїда трохи покращав. Почав дражнитися. У відповідь легенько кусаю цього зухвальця за вухо, а потім роблю те, на що він теж напросився. Ставлю йому засос на шиї.

— Обмін люб'язностями. Щоб дивився на себе в дзеркало і відчував мою присутність, як я, щоразу замазуючи твій «подаруночок», — неохоче відсторонююсь, поправляючи на Левчику одяг. Схоже, наше знайомство почалося з домагань із мого боку та домаганнями закінчиться. А може й ні, тепер все так неоднозначно. Варто лише подумати, що нам краще розбігтися — і мені хочеться вчепитися в нього ще сильніше.

— Зухвала п’явка, — Лев тре шию. — Емоційні гойдалки, Крапелька, твоя стихія. А що ти робитимеш поки я типу думатиму? Вигадуватимеш для мене нові тортури? …Юль, я все ще не впевнений, що нам слід спробувати. Сьогодні для мене багато що змінилося, окреслилося в іншому світлі. Але якщо я раптом знову з'явлюся у твоєму житті… через пару днів, за тиждень чи за місяць, якщо ти все ще будеш не проти — грати в «доведи Льову до нервового зриву» ми більше не будемо, — дивиться серйозно, пронизливо.

І я погоджуючись, киваю. Невизначеність між нами лякає і водночас розбурхує. Не вимовляючи більше ні слова, беру свій новий телефон, номер якого він, звичайно ж, знає і за бажанням може зателефонувати, вибираюся з машини і йду до під'їзду, не поспішаючи. На щастя, небо взяло перепочинок, град припинився, і я можу продефілювати, похитуючи стегнами. Хочу, щоб Лев дивився на мене і я таки відчуваю, як його погляд свердлить мені спину.

Сьогодні дещо змінилося не тільки для нього…

Не обертаюсь. І навіть не визираю у вікно, піднявшись в квартиру. Хочу зберегти присмак передчуття нашої нової зустрічі. Ні, я не здалася — я перемогла. Не можу пояснити, але я це знаю. Це щось на рівні жіночої інтуїції.

Набираю Марту, слухаю гудки, а коли вона бере трубку, з сумом вимовляю:

— Мамо, ти мені потрібна.