Розділ 20

Лев

Я відмовляюся її розуміти!!! А-а-а... бісить! Як же це неприємно, як це… боляче, відверто кажучи, коли тебе ось так жорстко відбривають! Немов розпечений кіл у мене всадила! Таке враження, що запечена кров згорнулася, шкіра облізла, а мене зараз порве на фіг! І що мене найбільш вражає — їй це було в кайф! Крапелька справжня садистка! Мачуха видресирувала справжнє чудовисько з янгольським обличчям!

Я, як пристойний чувак, уночі до неї не ліз, хоча дуже хотілося. Вранці схопився, як заводний, приготував Юлечці сніданок, пурхав по кухні, тішачи себе надіями, щоб потім вона послала мене до нічних фей, до шльондр, бо тільки на них, на її думку, я лише й заслуговую! Капець!

Дідько! Це кінець! Хоче, щоб я вдавав, ніби ледве її знаю?! Нехай так і буде! Нехай ця динамщиця викаблучується з кимось іншим, п'є його кров, доводить до істерики.

Прокляття, не пам'ятаю, коли мене востаннє так колотило і ковбасило! Психую! Звичайно, я на неї серджуся, але не так, щоби бажати зла. Своїми вибриками Юлька мене таким тонусом зарядила, що я на роботу готовий бігти пішки. Зачепила, роздерла відмовою, але хотіти її я не перестав. Ось у чому прикол.

Стрибнувши в машину, насамперед тягнуся до бардачка, де в мене зберігаються не тільки документи та перезики, а й аптечка для екстрених випадків, бо іноді доводиться надавати допомогу прямо посеред вулиці. Але сьогодні аптечка потрібна мені самому. Мала паразитка трохи до інфаркту не довела. Без заспокійливих не обійтися, бо мені ще цілий день пацієнтів приймати.

— Чого такий перекошений? Хм, ще й удома не ночував, — усміхається Тимур, натякаючи, що сьогодні я в тому ж одязі. Налітаю на нього в коридорі, міцно тисну руку.

— Радий, що деякі травматологи такі уважні. Як сам?

— Ми травматологи вміємо розслаблятися. Душевно вчора посиділи. Вранці кохана зварила мені свою фірмову каву — і я знову наче огірочок, — басить у відповідь, усмішка стає ще ширшою. І так щоразу, коли він у розмові згадує свою дружину — тягне задоволену либу, як Чеширський кіт.

— Тимуре, хотів тебе спитати, як колишнього закоренілого холостяка, — озирнувшись на всі боки, притримую його за руку. — Як ти зрозумів, що твоя Ольга і є та сама? Чому ти одружився саме з нею?

— Ух ти, оце тебе торкнуло, друже. Тут нема нічого складного. Ольга виводить мене на емоції. З нею все ніби… яскравіше. Смак кави насиченіший, небо блакитніше, трава зеленіша, жарти смішніші, оргазми смачніші. Життя поряд із нею б'ю ключем, іноді щоправда газовим, але я кайфую, відчуваючи себе живим… цілісним, тим, хто нарешті знайшов свою гавань. І без неї вже ніяк. Ось коли з'явиться відчуття, що без неї буде все не те, навіть якщо вона з прибабахом, навіть якщо заради неї доведеться відмовитися від якихось своїх принципів — тоді ти готовий. Зачепила тебе твоя Юлька, га?

— Не те слово. Дякую за пораду, Адамовичу. Пішов працювати.

І день закрутився. Переодягаюся в робочий синій костюм, вітаюся з моєю медсестрою, переглядаю список пацієнтів на сьогодні, під кабінетом уже чекають кілька людей, які хочуть втиснутися без запису, комп висне. Загалом звичний робочий процес.

Якоїсь миті телефон квакає, отримавши повідомлення. Швидко переглядаю. От паршивка, мавпу мені якусь надіслала. Це натяк, що я гамадрил? Ох, Крапелька… Нема слів окрім шипіння. Відповідати не збираюся, краще заїду по неї після роботи. Можливо, остигнувши, ми подивимося на ситуацію під іншим кутом і спробуємо спочатку.

Підгадав час, перебесівшись, під'їжджаю до салону «Brionisimo», де працює моя садюга. Ще й погода зіпсувалася на мою користь. Думаю, Юля буде не проти сховатися від дощу у моїй тачці. Навряд чи вона сяде прямо біля магазину, сто відсотків заарканиться, не захоче, щоби подруги бачили нас разом. Мені якось все одно, що подумає Вероніка. Ну нічого, підберу цю вперту жучку дорогою. Повільно проїжджаю повз і що я бачу?!!

Ця зірка, перестрибуючи калюжі, вчепившись у парасольку, сідає до когось у машину. Тобто за нею приїхав хтось інший! Наскільки я знаю у Марти своєї тачки немає…

Мене знову криє та плющить не по-дитячому! Вперше в житті мене роз'їдають дикі ревнощі, захлинаюся ними, матюкаючись вголос. Знаю, що неправильно, що не можна в подібних ситуаціях давати емоціям гору, але що якщо впоратися з ними зараз неможливо?

Що за хамство, що за нахабство, що за свавілля?!

Їду за ними, сховавшись за позашляховиком, який пре переді мною. Тобто, Юлечко, ти часу даремно не втрачаєш, одного відшила, іншого підчепила. Школа мачухи в дії, завжди на прикметі має бути парочка лохів. Чи як це розуміти?

Почуваюся останнім ідіотом, продовжуючи стежити за дівчиною, яка навіть не моя. Але я дуже хочу, щоб вона нею стала! Трясця! Вже навіть не на один раз хочу. Адже вона мені сама зізналася, що не планує заміж. То чому б не спробувати зі мною? Адже я бачу, як вона заводиться поруч зі мною. Значить, метелики в животі таки аплодують і схвалюють.

О, принцесу підвезли до під'їзду. Вискочила, ручкою помахала та рвонула додому. Новий залицяльник слідом не побіг. Прекрасно, отже, дівчинко, ми з тобою потеревенимо. Чекай у гості!

Паркую машину трохи осторонь і накрившись піджаком біжу до будинку. Відчуваю зараз ми розбудимо бурю! Тому що я без конкретних відповідей не піду! І без поцілунку, який вона зупинила вранці, також!