Розділ 14

Я не дуже вмію когось із себе вдавати, бо сама терпіти не можу награності. Думаю, розумні люди легко відрізнять правду від фальшу, а люди на цій вечірці зібралися далеко не дурні. Але мені сподобалося, що всі вони веселі, без пихи та корони на голові, на кшталт: «ми лікарі особливий народ, елітна каста». Ну, крім тієї дамочки, котрій я не сподобалася лише тому, що прийшла разом з Левом.

Тож я намагалася бути самою собою, хіба що трохи більше посміхалася Бабоїду. Тому не дивно, що всі вони вирішили ніби я тихоня-скромниця, біля якої Лев в'юном в'ється, демонструючи ввічливість, турботу і всю галантність, на яку тільки може бути здатний чоловік. Ось хто у нас справжній артист — Лев Серцеїдович. Таким милим друзі та колеги, мабуть, побачили його вперше, бо кілька разів звучала фраза: «невже хтось зміг захомутати нашого кардіолога». Дивно бачити чоловіка, який вдає закоханого, при тому, що один з його головних принципів у житті: «принципово не закохуватися».

Але треба визнати, що роль милого левеня йому вдається дуже добре, ніколи б не сказала, що він насправді зухвале хамло. В такого чоловіка навіть можна втріскатися по вуха. Та якщо чесно — я за натуральність, мені більше до вподоби, коли люди не носять масок, не грають вигадані ролі. А от з ненаграного, зі щирого — Лев, виявляється, дуже товариський хлопець і має тонке почуття гумору. Я на власні очі переконалася, що друзі його люблять, а колеги ставляться із великим теплом. І пацієнти його обожнюють, як я зрозуміла з їхніх балачок. І тости Лев уміє штовхати дуже гарні, зворушливі та глибокі, мене принаймні зачепило.

Мені хочеться, щоб цей вечір закінчився якнайшвидше і водночас мені трохи сумно, що доведеться прощатися з цими приємними людьми і навіть з... Левчиком. Щось дивне зі мною відбувається, коли він опиняється надто близько, стираючи між нами відстань, коли трепетно ​​торкається кінчиками пальців мого обличчя, заводячи мені за вухо пасмо мого неслухняного волосся, коли багатозначно дивиться мені в очі. В такі моменти я «дихаю маткою», як любить жартувати Марта, тепер до мене дійшов сенс її слів. Забалдівши від його запаху, в мені прокидається жінка зі своїми конкретними бажаннями. А що відбувається з моїми стійкими метеликами в животі… Вони роздмухують полум'я, навіюючи мені думки віддатися цій спокусі. Протягом вечора не раз ловила себе на тому, що думаю про Лева, як про мого першого сексуального партнера. Мачуха безліч разів наголошувала, що досвідчений чоловік може перетворити першу ніч на свято відчуттів. А в Бабоїда, напевно, є пояс чемпіона з досвідченості. І в моменти, коли мені хочеться піддатися — я одразу поливаю себе уявним крижаним душем. Нам не можна бути разом із різних міркувань. Інтрижка з Левом дуже ускладнить мені життя, не хочу тимчасово спалахнути і згаснути. Отже, нам дійсно краще розбігтися в різні боки і більше не бачитися.

— Крапелька, тобі сподобалося? — Замислено посміхається, заводячи двигун. Душевно з усіма розпрощавшись, ми сіли в машину пізнім вечором, практично вночі, тому що до опівночі залишилося кілька хвилин. Оце я нагулялася. Дивно, як це мене Марта досі не видзвонює. Мія та Едгар провели нас до стоянки, вручивши мені з собою шматок домашнього торта. Так приємно.

— Дуже сподобалось, напрочуд милі люди. Тобі пощастило із друзями. Мені і батько твій подобається.

— А чого тоді така сумна?

Сама не знаю, чому мене раптом так накрило. Гостро. Здається, ще трохи і почну сьорбати носом, жаліючи себе:

— Втомилася грати роль твоєї дівчини, — роздратовано кидаю у відповідь, відвертаючись до вікна.

Люблю нічне місто, миготливі вогні, м'якість силуетів, напівпорожні вулиці та сквери. Вночі мені чомусь хочеться вірити в дива. В надії заспокоїтись, намагаюся зловити вайб «все буде добре», але щось не дуже виходить. Лев мовчить, а я тим паче.

Та коли він зупиняє машину біля нашого будинку, стає зрозуміло, що просто вискочити і втекти не вийде. Доведеться поговорити. А ще якимось чином треба відібрати в нього мою сережку. Мені від мами й так мало чого лишилося, кожна її річ для мене надто цінна. Напевно, Лев досі чекає від мене якихось кроків для зближення, але навіщо зближуватись з тим, від кого плануєш триматися подалі.

— Юль, ти на мене за щось гніваєшся? — щиро дивується Лев, розвертаючись до мене всім корпусом. Навіть світло ввімкнув, щоб краще бачити вираз мого обличчя.

— Ти мені ніхто, щоб на тебе сердитись. Неприємний казус з бару і за дивним збігом обставин син коханця моєї мачухи, — знизую плечима. Я вмію бути різкою, якщо палити мости, то вже й кораблі разом з ними.

— Ясно... Я зробив крок назустріч, ти зробила тридцять три назад.

— Нічого тобі не ясно, Лев Жанович. Віддай сережку! — вимогливо простягаю руку.

— З таким твоїм настроєм... не віддам, — уперто хитнувши головою, мружить очі, пронизуючи гострим, як бритва поглядом. Аналізує поведінку профурсетки. Адже він мене вчора саме так називав.

— Тоді зроби собі пірсинг, встав її собі в пупок на згадку про мене! — психую і не хочу думати про приховані причини. Накручу Марту, щоб вона забрала у цього хижака мою річ. — Серцеїде, я не іграшка і не розвага. А якщо ти вважаєш інакше, значить, ти себелюбний дурень. Не дозволю себе зневажати і не хочу стати однією зі списку. Тож солодких тобі снів та принциповості стримати своє слово! — штовхаю двері та вискакую в ніч. Лев мене не утримує, тільки люто грає жовнами. І якщо придивитися… можна навіть побачити, як з його вух валить пара.

Піднімаюсь до нашої квартири — вдома нікого. Мабуть, Марта залишилася ночувати у Жана. Виглядаю у вікно — машина Левчика чомусь все ще стоїть навпроти під'їзду. Блимає фарами, побачивши мій силует у вікні. А в мене щипає в носі від бажання розплакатися. Які ж ці мужики все-таки йолопи…