Розділ 13

— Гей, Крапелько. Ти чого? — Лев витирає мені щоку і в один цей жест примудряється вкласти концентрацію чоловічої турботи та стриманої ніжності. Плакати перестаю, але витріщаюся на нього безвідривно, зніяковіло, схвильовано. Тілом пробігає тремтіння, в голову пробирається зрадлива думка його обійняти, але я жену її геть.

— Жесть просто… ця історія дуже й дуже сумна. Дівчина вижила? — у відповідь скрушно хитає головою. — І як мені тепер на тебе злитися?

— Ускладнив тобі завдання? Юль, а навіщо тобі взагалі на мене сердитись? Я, звичайно, буваю ще тим нестерпним паршивцем. І в цьому головний мій талант — не бути ідеальним. Тому що як лікар можу тебе запевнити — прагнення до ідеальності, це психічне відхилення.

— А наполегливий чоловік із захмарною зарозумілістю, я так розумію, це справжній скарб? — хмикаю з гіркотою все ще приходячи до тями після його жахливих одкровень.

Та вже хочеться трошки його шпилити іронією, особливо дивлячись на те, як він смішно грає бровами. Треба ж якось піднімати собі настрій:

— Мені варто пишатися тим, що сам Лев Жанович Бабоїд змушує мене піти з ним на вечірку? Ти справді хочеш, щоб я зображала з себе твою дівчину? Не боїшся, що переграю?

— Ризикну.

— А сережку коли віддаси?

— Пізніше, після дня народження. Коли висаджу тебе біля вашої оселі, як і обіцяв. Може, мені пощастить і я обміняю сережку на твій поцілунок.

— От недарма моя баба постійно повторювала, що всі лікарі аферисти та шахраї, — хитаю головою, роздивляючись, як у його сірих очах бешкетують бісики. Цілуватися він, бачте, хоче. Ні і ще раз ні, тому що після таких його поцілунків я стаю немов чумною, можу не помітити і піддатися. Нехай Бабоїду Серцеїдовичу інші фіфи в полон здаються, купившись на усмішку цього альфи-самця.

Як каже Марта: «Поцілунки не повинні діставатися чоловікові легко, інакше він їх не оцінить. Для початку його потрібно трошки звести з розуму». Не знаю, чи хочу я зводити з розуму Лева. Швидше за все, ні. Навіщо, якщо ми з ним більше не побачимось? Навіщо, якщо дівчата для нього тепер просто відпочинок та розвага? Навіщо псувати стосунки з Веронікою через нього? Коротше, купа нюансів проти цього царя звірів.

— Поїхали? — стримана загадкова посмішка торкається його губ. Я киваю, Лев красномовно зітхає і ми рушаємо з місця.

Максимальний для мене дискомфорт — це незнайома компанія. Не знаю, як я все витримаю. Невдоволено поглядаю на винуватця моїх тортур:

— Знущання якесь. Ти справжній нелюд. На мене точно знову гикавка нападе.

— Я підготувався, — простягає мені пігулки, діставши їх зі своєї кишені. — Іноді корисно виходити із зони комфорту. Ці люди тобі сподобаються, обіцяю, — Лев бере з заднього сидіння подарунок, другою рукою стискає мою долоню, щоб здавалося наче ми дійсно пара.

От вічно я в щось вляпаюся! Спочатку те дурне парі, потім вечеря у Бабоїдів, тепер ось це день народження!

— Ага! А ми вже зачекалися! — радісно зустрічає нас якийсь чоловік. Тисне руку Леву, мою галантно підносить до своїх губ. Я, звичайно ж, одразу заливаюся фарбою від такою надмірної уваги. — Радий познайомитись. Тимур.

— Юлія. З днем ​​народження, — видихаю не дуже впевнено. — А по батькові як вас звати? — Моє питання його смішить.

— Мила Юля, яке по-батькові в мої сорок два? Просто Тимур. Іменинник сьогодні не я, а мій зять. Ось його можна по-батькові, він у нас дуже шанований пластичний хірург поважного віку.

— От балабол. А нічого, що ми з тобою однолітки? Едгар Павлович, — простягає мені руку ще один чоловік, підійшовши до нас ближче. — Приємно, що Лев нарешті прийшов із дівчиною. Раніше на всі наші гулянки вперто приходив сам. …Кохана! — Обійнявшись з Левчиком, намагаючись перекричати музику, кличе дружину або свою дівчину, хтозна.

У мене знову щелепа лежить на капцях. Перше, що мене вразило — Лев ніколи не знайомив друзів зі своїми подружками, друге — зять та тесть однолітки. Це як?

— Потім поясню, — шепоче мені на вухо Лев. Мабуть, весь спектр моїх емоцій відпечатався на моєму обличчі.

— Біжу! Райський, чого волаєш на всю хату? — Мініатюрна усміхнена дівчина, закохано дивлячись на іменинника, привітно обіймає Лева, потім мене, щиро, просто. — Я Мія, дружина Едгара. Тату, Еде, ви чого гостей біля дверей тримаєте? Проходьте, не стійте!

— Збиралися оштрафувати, бо вони запізнилися. Бабоїд, з тебе тост! І дозвіл потанцювати з твоєю дівчиною, — басить Тимур, грайливо підморгуючи.

— Тост із задоволенням, — обхопивши мене за талію, Лев якось дивно на мене дивиться. — А ось дозволу танцювати з моєю Юлькою я нікому не дам. Так? — вимагає в мене підтвердження. І як на це відповіла б його справжня дівчина? Ніби я знаю…

— Угу, я танцюю тільки з моїм Левенятком, — зніяковіло притискаюся до нього. Переборщила чи ні? Спокусника-серцеїда назвала левеням, перетворила харизматичного, мужнього та самовпевненого чоловіка практично на кошеня.

Тимур, відпускаючи жарти з приводу «левеня», виразно пирхає і по-дружньому стібеться. Едгар взагалі переключився на свою молоду дружину, а обличчя «левеня» напрочуд залишається незворушним.

Мене знайомлять із рештою компанії. Щоправда, одна дамочка, яка прийшла без пари, зміряла мене вбивчим поглядом і дуже тепло простягла Левчику обидві руки, яких він торкнувся досить холодно. Треба ж таке, жінка буквально прямим текстом демонструє «візьми мене, я зроблю тобі добре», а він ігнорує її знаки уваги.

— Ти тому взяв мене із собою? — Вибравши момент, шепочу йому на вухо. — Щоб я захищала тебе від тіток, яким дуже хочеться заміж?

— Розкусила, — сміється, пирхаючи. — Ні, Крапелько, не тому. А через те, бо хочу тобі сподобатися.