Розділ 6

Якщо від цікавості я чухаюсь, то на нервовому ґрунті зазвичай гикаю. А як тут не нервувати, коли тебе свердлять ці сердиті сірі очиська?!

— І… і… і… — перепрошую, п'ю воду, але в цьому випадку, напевно, ні чорта не допоможе. Ні поза ластівки, ні стрибки на одній нозі, ні затримка дихання. Тому що причина сидить навпроти і знущально шкіриться. Ще й ноги свої довгі витяг під столом, торкаючись моїх.

— Потрібно посмоктати…. — зухвалець спеціально витримує паузу, чекає доки я густо почервонію від обурення. — Кубик льоду. Тебе так бентежить слово «смоктати»? Особливо дивлячись на мене? Хм, кожен думає в міру своєї розбещеності.

— Припини поводитися, як вульгарний придурок. Теж мені доктор Хаус, — шиплю і штовхаю його під столом своєю ногою. — А будеш витріщатися — я тобі очі заплюю. 

Жан тим часом окучує Марту своєю турботою, накладає їй салатик, запечену рибку, наливає вина. Їм поки що не до нас.

— Ще можна подихати у паперовий пакет. Ходімо зі мною, — Лев різко підривається з місця.

— Нікуди я з тобою не піду. Ти соціально небезпечний тип і працюєш, напевно, у психлікарні, — мої бурмотіння по ходу його тільки розважають.

— Ну, це вже тепліше, — схопивши мене за руки, стягує зі стільця. Відбиватися не варіант, не хочу здатися дикункою і зіпсувати мачусі побачення, бо вона он як мліє від щастя.

— Ми ненадовго, треба вилікувати гикавку, — навіщось їх попереджає і тягне мене на кухню, зачиняючи за собою двері і не вмикаючи світло.

А потім все відбувається дуже швидко! Розвертає мене до себе спиною, схрещує мої руки у мене на грудях і стискає мене залізною хваткою. Гикавка пройшла миттєво, тут хоч би не задихнутися.

— Підступний, неприємний хам! Відпусти! Якби я знала, що тут живуть Бабоїди — нізащо б не прийшла і маму б не пустила, — вперше з переляку називаю Марту мамою.

— Юльчатай, тобі не говорили, що вдарити чоловіка — значить спровокувати його на жорсткіші та рішучі дії у відповідь? — ошпарює мені вухо своїм шепотом. — Я вимагаю компенсації за розбитий ніс. Мені не подобається, коли дівчина виставляє мене посміховиськом!

Тримаюся за думку, що Лев просто мене лякає, приколюється, але наступної секунди він впивається мені в шию, з наміром залишити засос. Вивільнитися майже нереально, але я все ж таки звиваюся скаженим вужиком і репетую:

— А щоб у тебе голова облізла, шалена ти падлюка! Збочений кнур! Трясця твоїй дупі! Фу… гидко!

— Супер! Мені аж полегшало. Хоча боюся, що тепер мені це може сподобатися, — вимовляє із задоволенням, вже не цілує, але рук поки що не розтискає. — Твоя мачуха розповідала, що ти така хороша дівчинка. Правда хороша? Чи вона бреше? Думаю, що бреше, вішаючи моєму батькові локшину на вуха. І про все інше також. Бо хороші дівчата барами не вештаються і до мужиків не пристають. Мала дурепо, ти сама дала мені привід. Не терпиться розпрощатися зі своєю цнотою? Чіплятися з поцілунками до незнайомців не найкращий для цього варіант!

Та як він сміє! Гарчу від злості та від сорому, але виправдовуватися більше не збираюся.

— Вероніка казала, що ти мудак. Спасибі, що дав зайвий раз у цьому переконатися, — згадка імені колишньої спрацювала миттю. Одразу легенько відштовхує мене від себе. — І не смій намовляти на Марту! Не дозволю її ображати! — І звідки стільки сміливості. Напевно тому що ми перегавкуємось у темряві. Але як тільки Лев вмикає світло — я знову стаю розгубленим дівчиськом перед мордою грізного хижака.

— Погрози профурсетки мені до одного місця! — Збирається вийти, але я спритно встигаю загородити йому прохід.

Його брова красномовно згинається, Лев застигає, а між нами знову мінімальна відстань. Мені прикро, що він так по-хамськи поводиться, на очі навертаються сльози, я не вважаю себе сильною, але за Марту готова битися:

— Ми не закінчили нашу розмову. Тобі подобається кривдити людей, це я вже зрозуміла…

— Зі слів Вероніки я, звісно, ще те чудовисько, — граючи жовнами, уважно вдивляється в моє обличчя, щось намагаючись там роздивитися.

— Марта і Жан… одразу ж видно — їм добре разом. Може, ти не втручатимешся і не відмовлятимеш свого батька від стосунків з моєю мачухою? Вона не погана людина… на відміну від тебе, — до болю закушую губу, вперто дивлячись йому в очі.

— Початок був на трієчку, а під кінець все одно облажалася. Мій батько доросла людина і ухвалює свої рішення самостійно. Я лише висловлюю свою думку, на яку маю право. Я тут трохи декого порозпитував про твою мачуху, тому знаю, що кажу. Угу, ось такий я гад. І сльози видушувати з себе не варто, вони на мене не діють!

Вперше зустрічаю людину, яка настільки мене бісить! Хочеться видряпати його пронизливі сірі очі і разом з цим… груди розпирає ще якесь відчуття — відчайдушне бажання протистояти цьому чоловічому его. Протистояти та виграти.

— Ходімо, поки ти знову гикати не почала. Я обіцяв батькові поводитися пристойно і палиці в колеса їхнього кохання не вставляти. Але ти не розслабляйся, вечір буде довгим, сили тобі ще знадобляться, — посміхається.

Сьогодні жертва Бабоїда не Марта, а я. І як Вероніка могла закохатися у таке? Розуму незбагненно! Мені таке і даром не треба!