Розділ 5

— Чарівно! Хочеться тобою милуватися, не відриваючи очей, — вигукує Марта, дивлячись на мій марафет. — Ти схожа на квітку персика чи магнолії.

— Таке скажеш, — відмахуюсь, ніяковіючи.

— Ой, Юлько, скільки разів тобі казати — вчися приймати компліменти. Тренуйся на мені, щоб потім звабливо дякувати чоловікам у відповідь на їхнє захоплення.

— Та ну, не збираюся я їх спокушати у відповідь на їхні лестощі. Краще я свої сили та енергію спрямую в більш мирне русло, — бурчу, взуваючись. — Поїхали, хочу побачити, що там за Жан такий.

— Дурненька, дуже скоро ти зрозумієш, що чоловіки потрібні в нашому житті, — замріяно зітхає Марта. І вигляд вона сьогодні має, між іншим, наче та кінозірка на Канському фестивалі. Усі персики в порівнянні з нею відпочивають!

— Ти диви, закохалася і несподівано змінила наративи, — вражено хитаю головою, стримуючи посмішку. Ну-ну, не терпиться дізнатися, чим цей кавалер такий особливий.

Перше, що спадає на думку, дивлячись на Жана — прикольний дядько. Хочеться усміхатися у відповідь цьому жартівнику. Кремезний, з пузиком, з м’ясистим шнобелем, кучерявий і очі добрі-добрі. Такий ввічливий, уважний, дбайливий. Вискочив нам назустріч, словесно потішив компліментами, приправив все це гумором і огорнув своїм шармом. "Марточка", "Юлечка", верхній одяг зняти допомагає, тапочки підсовує, в'ється навколо, всіляко даючи відчути, наскільки він радий нашій зустрічі. Джентльмен у кубі! Я розтанула миттєво, тому що Жан справді виявився приємним чоловіком.

Проходимо у вітальню, де на нас вже чекає накритий стіл… І тут я бачу те, до чого зовсім не була готова…

Таке навіть спеціально не вигадаєш і в жодному кошмарі не побачиш.

Япона-хата! Лев Бабоїд власною персоною! Який... трясця... жах та сором! Чому… ну чому саме він виявився сином Жана? От відчувається, що сценарій цієї зустрічі моя доля писала на коліні.

У цілковитому подиві ошелешено витріщаємося одне на одного. Всесвіт завмер і пульсує напругою. Моя щелепа валяється вже десь на капцях, мені теж хочеться сповзти тихенько по стіночці і відключитися.

— Ка-тас-тро-фа… якщо без матів, — першим видихає Лев і, сердито звузивши очі, починає повільно рухатися в мій бік. Уявляю себе козенятком перед мордою грізного хижака.

— П…привіт, — мекаю, нервово ковтаючи.

— Я не зрозумів, ви що знайомі? — навіть не здогадуючись про те, що зараз відбувається, радісно запитує Жан Аркадійович, по черзі дивлячись то на мене, то на свого синочка.

— Бачились, — шипить Лев. — Але імені не знаю.

— Цю чарівну дівчину, падчерку Марточки, звуть Юлечка. Левчику, зроби привітне обличчя, як ми домовлялися. Дівчатка, не беріть близько до серця його похмуру пику, людина просто втомилася після роботи. Мій Лев лікар! — гордо заявляє Жан, саджаючи Марту за стіл.

А Лев весь цей час гіпнотизує мене своїм сковуючим та засуджуючим поглядом. Та коли я почула, що він лікар — мій переляк випав у осад.

— Мамолог, мабуть? — тихо питаю. — Ну, судячи з того, як ти мене мацав.

— Не вгадала, — гарчить, граючи жовнами.

— Ого, ти дав мені їжу для роздумів, Лев Жанович Бабоїд, — моїм обличчям розповзається абсолютно ідіотська, знущальна посмішка. Не збиралася його дражнити, але це виходить само собою, це як захисна реакція.

— А ти дала мені привід відігратися. За все, — нахиляючись ще ближче до мене, додає загрозливим шепотом.

Моє серце тріпоче у лівій п'ятці, його близькість викликає цунамі мурашок, а від його запаху в мене починає крутитися голова. Він пахне сексом… Хоча звідки мені знати, як пахне секс? Пахне шаленою маскулінністю, самовпевненістю, морським штормом і ще чимось таємничим, манливим. Доводиться за нього схопитися, бо мені на секунду здалося, що я зараз точно рухну до його ніг.

— Кімната трохи попливла, — виправдовуюсь, хоча Марта мені постійно торочить, що перед чоловіками не можна виправдовуватися.

Набундючений Льова одразу торкається мого зап'ястя, певно, перевіряючи пульс. Це ж треба, згадав, що він лікар. Потрібно терміново дізнатися який саме, бо цікавість просто підриває мозок.

— Не чіпай мене. Я не дозволяла, — обурено сичу.

— М-м-м, дозвіл потрібен письмовий? А сама тоді чого в мене вчепилася? Це у вас сімейне, липнути до мужиків?

— Відразу видно, що лікар. Діагнози ставиш миттєво. Хочу попередити, що коли ми липнемо до мужиків — ми їм зазвичай ще й голови відкушуємо, як самки богомола. Тож май на увазі і тримайся від мене подалі! — наважившись, дивлюся йому в очі.

— Сказало білченя танку, — шкіриться він. — Прошу за стіл, Юльчатай. Обіцяю, ти запам'ятаєш цей вечір.

Ось у цьому я навіть не маю сумніву. Хочеться звідси драпати ще дужче, ніж учора в барі. Але заради Марти доведеться лишитися. Капець, Льова ще й вмостився навпроти мене, щоб забивати в мене цвяхи своїми поглядами!