Розділ 4

Ось мені, наприклад, не подобається моя зовнішність, надто вже я худа і обличчя якесь лялькове. А ще мені з дитинства не до вподоби моє ім'я, бо до нього ну дуже підходять різні слова-дражнилки. Як мене тільки хлопці в школі не дражнили: Юлька-дулька, цибулька, козулька, пердулька. А от дивлячись на Вероніку, я не можу зрозуміти, чому їй так не щастить в особистому житті. Вона неймовірно вродлива дівчина, кмітлива, самодостатня, вихована, мені так подобається, як професійно Ніка розмовляє з клієнтами. Як на мене — мрія, а не дівчина. Але Ліля встигла мені проговоритись, що Вероніці вже вдруге розбили серце. Зайвий раз переконуюсь, що хлопці нині пішли браковані, то мамині черешеньки, то токсичні егоїсти з нульовою емпатією.

— А що це ти тут робиш, га? — відсуваючи шторку, в примірочну заглядає Ліля.

— Ч-ч-ч... тихіше. Я ховаюся від покупця, — шепочу, втягуючи її всередину. — Бачиш, он там біля краваток ходить невдала копія Крістіана Грея? Він робить мені дивні натяки.

— Давай виходь на залу, інакше нам зараз обом влетить від Ніки, — тягне мене за руку Ліля. — Беру твого збоченця на себе. Потрібно не ховатися, а вчитися спілкуватися з людьми, навіть якщо у них кукуха трохи набакир.

Роза сьогодні вихідна, Вероніка закінчує виставляти оновлення колекції чоловічих костюмів. Вона сьогодні принесла шоколадний торт, сказавши, що в обід заїдатимемо вчорашній стрес. Я беру сімейну пару, котра зайшла вибрати сорочку, привітно їм посміхаючись. Виявляється, продавці-консультанти подібних салонів мають свої професійні секретики, якби не Вероніка — я б так і не дізналася, що коли приходять чоловік з дружиною — спілкуватися і дивитися в очі потрібно виключно дружині. Щоб вона не дай боже не приревнувала до свого благовірного, а ще тому що дружини завжди краще знають, що треба її ненаглядному, що йому личить і на яку суму він готовий полиняти, бо ціни у нас, чесно кажучи, кусаються. В основному наші клієнти небідні люди і збіса вимогливі. Буває так мозок винесуть, що жодних тортів не вистачить, щоб придушити стрес та бажання вбивати людей.

Вчорашній курйоз постійно крутиться в голові, не так просто забути ці «пристрасті». Тим паче Вероніка не дає мені забути про Бабоїда. Так хочеться дізнатися подробиці їхніх стосунків і чому все-таки він її покинув, що стало причиною. Коли мене переповнює цікавістю — у мене на нервовому ґрунті починає свербіти все тіло. Це я тільки збоку здаюся мишкою з низьким гемоглобіном, а насправді я психована.

— Юльчик, ти чого чухаєшся? Алергія на шерсть? — Розливаючи чай, Ніка кидає на мене стривожений погляд. Ми нарешті дочекалися обідньої перерви, Ліля вже порізала торт і відклала шматочок для сестри.

— Та все нормально, я не алергік. Це у мене від надлишку емоцій, — все сумніваюся чи тактовно спитати її про особисту драму або ну його на фіг.

— Нікусю, тобі вчора випадково Бабоїд не дзвонив із вимогою повернути йому гроші за нашу випивку? — Ліля виявилася сміливішою і я перетворилася на одне велике вухо, що уплітає торт.

— Таке скажеш! Він надто гордий і принциповий! Я більше ніж впевнена, що Лев заблокував мій номер після того, як я намагалася повернути йому його подарунки, — хмикає Вероніка, але в цьому хмиканні не злість, а смуток.

— А чому ви все ж таки розбіглися? Приревнував? — не витримую, це вище за мої сили.

— Пф, щоб ревнувати треба мати хоч якісь почуття. Ні, ми розбіглися, бо я закохалася в нього, порушивши його умови. Цей хлопець не будує стосунків на любовних гойдалках, його влаштовує лише приємне проведення часу. Я останнім часом взагалі відмовляюсь розуміти сучасних чоловіків.

— Ох, сонце, така сама петрушка! Нам із Розою теж не щастить на повну. Щоправда, у нас з сестрою специфічні запити, — зітхає Ліля.

— Специфічні? — Стримати язика за зубами в цьому випадку для мене взагалі нереально.

— Ми з Розою близнючки і хочемо зустрічатися з близнюками, але це трохи… проблематично, тому що у близнюків не завжди збігаються смаки, — радо пояснює Ліля. — А на побачення вже страшенно хочеться, аж пече! Коли мені не вистачає ласки — я починаю замінювати її вуглеводами. І це може погано для мене скінчитися, великою дупою та прищами, — вона трохи лукавить, бо до великої сраки їй як до Місяця автостопом. Вони з сестрою дуже гарненькі, руденькі тростинки з розкосими лисячими очима.

— Гаразд, давайте з'їдемо з цієї теми, — відчувається, що Вероніка змушує себе посміхнутися. — Юльчик, я запитала у боса дозволу відпустити тебе сьогодні раніше, він дав добро.

— Супер! Значить встигну до перукарні. Мачуха наполягає, щоб сьогодні я була красивою, йдемо на вечерю до її нареченого, — намагаюся бути відвертою у відповідь на їх одкровення. Подруги зазвичай діляться багато чим і мені хочеться думати, що ми тепер подруги.

— Мала, ти в нас вже красуня, якщо тобі раптом цього ще не казали, — легенько штовхає мене плечем Ліля. — Чи казали? Зізнавайся, хто окупував серце ніжної Юльки?

— Ти що, слава богу там ще ніхто не наслідив. Нема у мене хлопця і не було ніколи. Я вперше з язиком поцілувалася вчора з Льовою, — сміюся і різко осікаюся об погляд Вероніки.