Розділ 1

Кохання — це коли моє серце молиться за тебе, а твоє мене захищає…

— Отже, дівчатка, годі дуріти. Ану швиденько зібралися! Ще раз проговоримо умову, розслаблятися будемо потім. Юльчик, так як ти програла парі — тобі виконувати наше бажання. Жодних відмовок та заднього ходу, — Вероніка навіть після роботи не перестає командувати.

— Ніко, а давай я просто заплачу за випивку та піцу, — вношу пропозицію жалібним бурмотінням, але бачу по їхніх обличчях, що не прокотить. Дівчата бажають шоу!

Повірити не можу, що погодилася. І все через моє безглузде бажання завести подруг у новому колективі. Вони на мене тиждень дивилися зверху-вниз, тримаючи дистанцію, бо бачте, в салон дорогого чоловічого одягу будь-кого не беруть.

— Ні-ні, не викручуйся тепер. Заплатити ми й самі можемо. Вважатимемо це твоїм бойовим хрещенням і запрошенням у нашу дружну дівчачу компанію. Красуні, ви ж мене підтримуєте? — Вероніка дивиться на близнючок Лілю та Розу, і ці підлабузниці, звичайно ж, її підтримують, старшому консультанту суперечити не можна. Тим паче прикольно ж буде подивитися, як новенька осоромиться.

— Гаразд, просто більше не ходитиму до цього бару, — з награною легковажністю смикаю плечем, посміхаюся, сподіваючись, що мої нові подруги не здогадаються, що я боягузка. І взагалі-то подібними закладами я не вештаюся та зазвичай не беру участі в дурнуватих парі, але сьогодні день винятків. — Оголошуйте свій вердикт!

— Ти поцілуєш… другого за рахунком хлопця, який увійде в ці двері! Так, саме другого! Дивимося уважно! — повторюють мало не хором і аж пищать від захоплення, витріщаючись на двері.

Відчуваю, як у цей момент, знущально посміхаючись, моя доля-пустунка б'є в барабани.

Довго ніхто не заходить, дівчата вже майже встигли вижлуктити свої коктейлі, а я, схрестивши пальці, мрію, щоби сьогодні до цього бару більше взагалі ніхто не увійшов. Але не з моїм щастям.

Все-таки двері різко відчиняються і ввалюються два хлопці. Вся наша увага прикута до другого.

— А щоб тобі дятли очі твої паскудні видовбали! — Раптом видає Вероніка, помінявшись в обличчі. Не знаю, що за причина, але це явно не до добра.

— От і не вір після цього в закон підлості, — розтягуючи слова, ошелешено промовляє Ліля. — Пападос!

— Мені хтось пояснить, що відбувається? — в мені починає тліти боязка надія, що поцілунки з незнайомцями скасовуються.

— Це колишній Вероніки, — відповідає Роза, поки сама Вероніка нервово кусає губи. — Він кинув її три місяці тому.

— Ну, тоді я його точно цілувати не буду, — зітхаю з полегшенням, мало не перехрестившись. — Давайте підемо в інший бар чи…

— Ні! Умова є умова! — рішуче заявляє Вероніка, не давши мені договорити. — Ми не тікатимемо, нехай краще сам валить звідси. Але спочатку ти підеш і поцілуєш цього паршивця!

Тепер це все більше скидається на покарання, а не на гру «бажання на спір». І мені ще менше хочеться підходити до цього явно не хлопчика-лапочки, а швидше за все самовпевненого та пихатого мужика, від якого невідомо чого можна чекати.

— Ти впевнена? — я вже майже готова здатися та чкурнути звідси. Без подруг обійдуся, якось жила без них двадцять два роки.

— Впевнена, — киває Ніка. Ох, щось мені не подобається її хижа посмішка.

— Юлько, не дрейф. Підійди, торкнися плеча, він обернеться до тебе, а ти без жодних пояснень цмокни його в губи, — дає рекомендації Ліля.

— І біжи, — додає Роза.

— Обов'язково його цілувати? Може, я його просто… за попу вщипну?

— Тоді точно не встигнеш втекти, — пирхає Роза, поперхнувшись коктейлем.

Їм смішно, а мені вже хочеться плакати. Ні фіга не весело, почуваюся ідіоткою.

— Ніхто нікуди не бігтиме. До цього мудака дівки часто чіпляються, його це не здивує, — таке враження, що Вероніка зараз мене силоміць потягне цілувати її колишнього хлопця, до якого вона досі явно небайдужа.

Моя внутрішня боягузка починає злитися:

— А після цього ти зриватимеш на мені зло, бо я торкалася губами того, хто ймовірно розбив тобі серце?

— Зовсім ні, — хитнувши головою, Вероніка бере мене за руку. — Хочу поділитися з вами уроком, який я винесли з життя у свої двадцять сім років — не можна пасувати перед чоловіками! За жодних обставин, хоч із розбитим серцем, хоч із недоторканим. Ця навичка навіть допоможе вам у роботі, тому що ми працюємо з непростими клієнтами і всі вони чоловіки. Давай, мала. Я вірю в тебе. Лев хлопець з характером, але якщо ти зможеш його осадити — вважай ти справжня жінка, яка вміє перемагати!

Щось на переможницю я зовсім не тягну і надихаюча промова Вероніки на мене майже не подіяла.

Ще ім'я таке грізне — Лев!

Чапаю до барної стійки, де цей цар звірів примостився і шкодую лише про одне — що я мало випила. Ноги підкошуються, дихати вже важко. Зараз поцілую його і зомлію. Ганьбитися так за повною програмою!