.

На високій горі стояв темний неприступний  замок. У ньому жили король і королева зі своїми придворними та слугами.  Їх народ жив у долині на рівнинах, що були порізані широкими річками і на них простягались родючі поля.  Воєн не було, часи давно були  мирні,  їжі було вдосталь, з сусідніми народами велися лиш торгові відносини. Усе в королівстві будувалось і примножувалось. Король знімав щорічно подать зі свого народу, але добра вистачало всім.  Податки йшли на дороги, військо, школи, лікарні та потреби замку.  

Одного дня король розіслав гінців по всьому королівстві, які оголосили, що королева при надії, і скоро народиться майбутній наслідник престолу. Народ зрадів і завмер в очікуванні. Розчаруванню короля не було меж, коли він дізнався, що народилась дівчинка.  Король так впав духом, що в нього не син, що кілька днів не виходив зі своїх покоїв і навіть не був присутній на хрестинах принцеси. Так все життя він і відносився до своєї дочки  -  прохолодно і віддалено.  

Принцеса часто просилась на руки до тата, коли була менша, та як виросла -  зрозуміла, що йому нема до неї ніякого діла. Він вів перемовини з послами, радився з міністрами, їздив на полювання, очолював офіційні прийоми, брав участь в парадах, на дочку в нього часу не було. 

Королева в свою чергу завжди було в оточенні придворних дам, поетів та модисток. Вона мало не щодня проводила по кілька годин приміряючи нові сукні та капелюшки, поети в той час читали їй вірші та поеми. Сукні у неї були у всіх кольорах веселки, із перлами, страусиним пір'ям, напівкоштовним камінням, бісером та  коралами.  Вона завжди підбирала до них у такому самому кольорі капелюшки та рукавички. Придворні дами розважали її, розповідали всі плітки та інтриги у дворі, а вони тут ніколи не закінчувались. Потім вони переходили  у сад, бавились там в ігри, читали книги, їли фрукти, слухали співи птахів. З принцесою в той час були її нянечки. Їх було багато, вони часто мінялись, інколи вона не встигала запам'ятати їх імена, як королева вже знаходила їй нових. 

Вечори були в замку найвеселіші. Накривався пишний стіл з найвишуканішими потравами  та напоями для  придворної знаті та гостей  у залі для прийомів.  У замку завжди гостювали  посли, вчені, найвидатніші митці, музиканти та поети  королівства. Принцеса часто зустрічала незнайомих їй людей у залах та коридорах замку і чемно  робила реверанс. Грала  музика, кухарята  безперестанку підносили нові страви, кельнери підливали напої у келихи, придворні блазні кривили кумедні гримаси, гімнасти робили акробатичні трюки,  танцюристи кружляли по залу. Публіка вибухала сміхом після кожного  наступного жарту, стояв такий гул, що інколи приходилось перекрикувати один одного. Принцеса сиділа за головним столом і чекала, коли її визвуть батьки. Вона мала заспівати пісню, чи продекламувати вірш, інколи їй давали скрипку чи флейту, щоб зіграти якусь мелодія, опісля їй всі плескали і в наступну ж мить знову переходили до своїх розмов, забуваючи про неї. Принцеса знала, що тепер вона вже нікому не потрібна, і тихенько залишала банкет. 

Жила вона у найвіддаленішому північному крилі замку, яке майже нависало над  урвищем.  Сама вибрала собі останню  кімнату з великим каміном і високими стінами.    Основне життя проходило  у західній та східній частинах замку, там жили король і королева, придворні, слуги та гості. Там проводились прийоми,  бенкети, концерти. Північна частина замку була для принцеси. Вдень тут снували служниці та прибиральники, на ніч вони переходили на свою частину, тому принцеса найбільше любила вечори. Вона тут грала на флейті, танцювала в коридорі,  розігрувала невеличкі театральні сценки перед дзеркалом, і подовгу сиділа коло каміну.  

Вона грала тут музику, яка подобалась тільки їй, нишком виносила з бібліотеки книги про далекі заморські і допізна читала їх, носила плаття, які були немодні при дворі, деякі з них навіть  міняла  - відрізала банти і  фальбанки, які так любила королева. Королева була законодавиця моди, як тільки вона щось одягала, наступного дня  всі придворні дами ходили у таких самих сукнях і капелюшках.  Через якийсь час  жінки королівства теж намагались носити щось   схоже, наслідуючи свою правительку.  

Принцеса була щаслива, в неї було багато вільного часу, за нею ніколи  не ходили придворні дами  та вчителі по п'ятках і не розповідали їй,  як себе вести чи  одягатись. Своє головне завдання брати участь і офіційних прийомах, обідах, вітаннях  іноземних делегацій вона виконувала, більше від неї нічого іншого не очікували. 

В особливо урочистий вечір, коли до замку завітав зі своєю свитою король із сусіднього королівства, принцеса була змушена і заспівати улюблену пісню гостя, і зіграти мелодію, яку він сам написав, і продекламувати поему, що прославляла його розум та звитяжність, аж поки не подали десерти,   і всі миттєво перевели свою увагу на  сливові тістечка з ванільним кремом та сирнички з чорницею і збитими вершками.   Тепер можна було покинути цю забаву.  Принцеса завернула тістечко у серветку і вирішила з'їсти його у себе в кімнаті. Потім вона довго розчісувала перед дзеркалом  своє  хвилясте волосся  срібним гребінцем, і в якусь мить їй здалось, що в коридорі за дверима хтось стоїть. Вона була не з лякливих, вибігла з кімнати подивитись, подумала, може хтось із нових слуг заблукав, адже у довгих коридорах, звивистих  сходах, переходах, що їх з'єднували, можна було легко загубитись, та в коридорі не було ні душі, лиш смолоскипи горіли по стінах. 

Загасивши свічки, принцеса вляглась і думала з  чого  їй завтра розпочати ранок -  із уроків  історії чи малювання, і  по трохи почала провалюватись в сон, аж поки не відчула, що хтось стоїть біля ліжка, спробувала поворушитись і зрозуміла, що  у неї відняло все тіло.  Вона не могла підняти і мізинний палець. Принцеса відчула присутність неймовірної сили, яка тяжіла над нею, була могутнішою за все, що вона будь-коли  переживала  у своєму житті.  Але ця сила була темна, в ній не було ніякого життя, немов вона вийшла з якось Богом забутого підземелля чи склепу. Біля її ліжка стояв Король-Мрець. Принцеса його не бачила, але його могильна присутність заповнила всю кімнату. Весь цей час принцеса намагалась зробити хоч один рух, щоб вийти із цього заціпеніння, нарешті в неї вийшло, вона піднялась, поправила подушку, не тямлячи, чи це був сон наяву, чи дійсність.