Розділ 2. Угода на крові

Замок Місячного королівства

- Доброго ранку, Ваша Високосте! – Тоненький голосочок прорізався у моїй свідомості, змушуючи мене відрити одне око. – Як спалося? Сьогодні в нас ліловий день, тож ваша сукня вже очікує, - я невпевнено озирнулася, намагаючись зрозуміти де я, і з ким говорить незнайомка.

Потяглася, розглядаючи своє дивне вбрання, схоже на гамівну сорочку. Струснула головою, але навколишня картинка все ніяк не хотіла змінюватися, а прискіплива та говірка панночка так і зовсім опинилася поруч, заглядаючи мені прямо у вічі:

- Ваша Високосте, ви прокинулись? Мені підготувати для вас терму? – Та тут і мертвий встане з такими-то децибелами у голосі, де б тут гучність трохи прибрати?

- Я не… - простягла невпевнено, дивлячись, як великі двері прямо посередині стіни швидко відкрилися, а в кімнату буквально влетів мій вчорашній клієнт:

- Міла, вийди, - дівчину наче вітром здуло, але вона все ж встигла хутко вклонитися чоловікові, не вимовивши при цьому ані слова. Оце він вишколив прислугу. – Оскільки часу в мене обмаль, то я відразу ж перейду до справи, - заговорив брюнет, займаючи місце в єдиному кріслі, яке стояло поряд із ліжком, на якому я все ще продовжувала сидіти.

– Ну, то говоріть, - дала дозвіл з барського плеча, з цікавістю дивлячись на свого викрадача.

Якщо вже мене відразу не пустили на органи, то, певно, і далі не будуть. Чи вони очікують на результати аналізів? Швидко поглянула на свої руки, відшукуючи сліди проколів.

Незнайомець тим часом мовчки барабанив пальцями по підлокітникам крісла, щось для себе вирішуючи.

- В цілому схожа, але оці жахливі манери… і рота б було краще не відкривати, - взагалі, нас повчали, що з хворими ні в якому разі не можна сперечатися, лише погоджуватися, щоб вони не сказали.

А що переді мною людина з відхиленнями, було ясно, як білий день. Хто б став викрадати незнайому дівчину, перевдягати її і вкладати, наче дитинча, спати у ліжко?

- Але ж вибору у мене все одно немає, то ж доведеться швидко всьому вчити, - знову кивав він своїм думкам, підводячись з крісла. – Добре, я дам тобі шанс, - та мій клієнт сама щедрість, ще б хоча б трохи розуміти про що йдеться.

- Я не… - почала було свою промову, але мене зупинили одним впевненим рухом долоні.

- Отже так. Мені потрібно, щоб ти вдала мою дочку перед чужими людьми. Протриматися треба лише два тижні, і я заплачу тобі солідну суму, - я похитала головою, відразу ж відмовляючись.

- Я не вплутуюся в незаконні справи, - трохи покривила душею, адже моя підробітка була не зовсім легальною.

- Та невже? – Посміхнувся мій співрозмовник, повернувшись до мене спиною. – То, може, розповіси як ти займаєшся діагностикою авто, не маючи при цьому ліцензії чи диплома? – схоже, він це все відразу спланував, використовуючи мою слабкість.

- Це тимчасово, я вже майже закінчила навчання… - таке собі виправдання, особливо проти шантажу.

- Ну, так… суддя звісно зверне на це увагу, - я затрясла головою, не знаючи, як правильно реагувати.

- Я нікому не зашкодила, - спробувала відповзти на край ліжка, сподіваючись на те, що мені вдасться втекти, але чоловік лише клацнув пальцями, і двері переді мною замерехтіли, а моє тіло злетіло уверх, приземляючись назад на постіль.

- В мене дійсно нема часу тебе вмовляти, - я шоковано витріщилась на викрадача, гублячись у здогадах.

- Як ви це зробили? Хто ви? – Адже так не буває, щоб люди літали лише від одного руху пальцями.

- Я маг, Принцесо, і зараз дуже поспішаю, то ж не раджу мене зараз злити своїми відмовами. Хочеш, щоб я почав погрожувати твоїй бабусі? – він знову поворухнув рукою, і переді мною з’явилася картинка з моєю рідненькою, яка щось обирала на ринку.

- Ні! – промовила ошелешено, на всі очі вдивляючись у блакитне марево, яке відразу ж розвіялося.

- Розумна дівчинка. Хоч у цьому я не помилився, - посміхнувся мені чоловік, продовжуючи свою промову. – Отже, так. Ми зараз підпишемо договір, в якому ти погодишся зайняти місце моєї дочки на деякий час. А щойно ти пройдеш випробування, я відразу ж відпущу тебе назад та ще й щедро заплачу. – Він махнув рукою і перед ним з’явився папірець, на якому щось було написано.

Я на всі очі витріщилася на диво дивне, все ще не в силах повірити у те, що магія дійсно існувала.

- От тільки не треба робити такі очі кожен раз, коли ти побачиш користування Силою. Це звична справа у нашому світі, і тобі доведеться до цього звикати, - незнайомець підхопив олівець зі стола і швидко зобразив свій підпис на контрактів, простягнувши його мені.

- Я хочу прочитати, - на мій подив викрадач кивнув мені, простягнувши папірець для ознайомлення.

Не роздумуючи, я вчепилася у його край та почала швидко перечитувати рівні рядки. Написано все було не складно, і я цілком розібралася майже зі всіма пунктами договору. Лише пара з них викликала сумніви, тому я вирішила спитати відкрито:

- А що це за випробування таке, яке я маю пройти? Щось небезпечне? Незаконне? – Слідкуючи за реакцією співрозмовника, я помітила легку посмішку, після чого відразу ж почула відповідь:

- Вбивати тобі нікого не знадобиться, тому можеш видохнути. Але є деякі нюанси, які не дозволяють моїй Міріам впоратися із перевіркою, тому я знайшов для неї дублерку. Якщо ти все зробиш правильно, то вже через два тижні ви поміняєтеся назад, і ти станеш на кількасот тисяч гривень багатшою. Бачиш, я не пропоную тобі мільйони, не обіцяю легкого заробітку. Але ти повинна якісно виконати покладені на тебе обов’язки, і тоді все буде добре, - в словах чоловіка відчувався якийсь підступ, і мені потрібні були гарантії:

- А якщо я не впораюся, ви вб’єте мене? – викрадач посміявся, похитавши головою, та впевнено промовив:

- Ти пройдеш. Головне, щоб тебе не запідозрили у підміні, - ага, тобто я повинна стати стовідсотково схожою на його дочку. І мене відпустять… Відпустять же?