Розділ 11. Магія в мені

А ранок почався з гучного стукоту у двері та щасливої ​​фізіономії Альфреда, який настирливо намагався нас розбудити:

- Вставайте! Скільки можна спати!? На вулиці сніг іде! - Здається, зараз в Арктії стане на одного принца менше, якщо він так і продовжить стрибати навколо ліжка. - Нумо! Міріам, не будь занудою! - Ой, все ...

- Я не зануда, я просто хочу спати, - пролунав мій хрипкий голос з-під ковдри, але Сіверійському-молодшому все було байдуже. І звідки у нього стільки енергії?

- Добре, що ти не зануда. Але раджу підвестися, інакше все пропустите, - я зацікавлено розплющила ліве око, поглядаючи на загадкове обличчя брата мого нареченого.

Тяжко зітхнувши, я все ж таки прийняла вертикальне положення (каюся, лише наполовину), після чого помітила почервонілого хлопця, який одразу ж розвернувся до мене спиною.

- Не заважатиму тобі збиратися. До речі, Дерек сказав, що за п'ять хвилин за тобою зайде. Три з них ти на суперечки зі мною витратила, тому тобі доведеться поквапитися, - от же дрібний паршивець!

Хотіла кинути в нього подушкою, але Фреда й слід простиг, поки я намагалася дістати свій метальний снаряд. Нічого, я пізніше обов'язково відіграюсь. А зараз мені все ж таки варто поспішити. Знаючи старшого принца, я не здивуюсь, якщо він з'явиться без попередження та стукоту.

В черговий раз пробігаючи повз крісло, що стояло біля каміна, я раптом помітила чоловіка, який сидів у ньому.

– І давно ти тут? – обережно пригальмувала, поглядаючи на яскраву усмішку на обличчі візитера.

- З попереднього твого забігу з рушником на голові, - реготав цей смертник, зображуючи мій імпровізований тюрбан. - Мені сподобалося, а головне, ти так легко це тримаєш на голові, - ні, ці брати-Сіверійські сьогодні явно вирішили мене дістати.
- Ну, знаєш ... - я грізно зиркнула на свого співрозмовника, відчувши, як у мене в грудях колихнувся холод, а сплячий на ліжку Мінхо раптом піднявся на всі чотири лапи і загарчав.

- Міріам, ти чого? Я ж пожартував, – хлопець підняв долоні у примирливому жесті, а я раптом зрозуміла, що це не моя реакція, а магії всередині мене, про це я й поспішила розповісти своєму "нареченому":

- Дереку, зі мною щось не так. Я відчуваю, що от-от сила поллється з мене, і нічого не можу зробити ні з нею, ні з переповнюючими мене емоціями, - я хитнулася, і з моїх пальців зірвався крижаний потік, заморожуючи тумбочку, яка стояла на його шляху. - Дерек ... - ошелешено витріщилася на принца, розуміючи, що практично не контролюю свою магію.

- Дивись на мене. Я тобі допоможу, - Сіверійський почав наближатися, і я відсахнулася, боячись зашкодити йому. - Заспокойся, я крижаний дракон, мені не страшні мороз і крига. - За лічені секунди чоловік опинився поряд, міцно мене обіймаючи.

- Що ти робиш? - І як тут заспокоїшся, коли він НАСТІЛЬКИ близько?

- Інакше я не зможу нас перенести туди, де викид не тільки не нашкодить, а й виявиться корисним, - я відчула, як якась металева річ на шиї принца ставала все холоднішою, після чого нас сіпнуло кудись вгору, при цьому навколишній простір накрив дивний серпанок.

Туман?

Не встигла я навіть і зрозуміти, що ж відбувалося навколо, як ми буквально «вискочили» в повітрі на вже знайомій мені водоймі.

– Давай! - Дерек відпустив мене, відступаючи на пару кроків убік, а я моментально опустила долоні до величезних тріщин, які вкрили Кучу Келу.

Але ж ще вчора їх було набагато менше!? Схоже, Сіверійський не брехав мені, коли казав, що озеро тане. Причому відбувається це з жахливою швидкістю.

Пару секунд абсолютно нічого не відбувалося, і я вже подумала, що мені здалося, і магія не збиралася вириватися назовні. Але варто було мені спробувати забрати замерзлі руки від прозорого скла водойми, як та буквально виплеснулася, покриваючи тріснуту гладь новим шаром абсолютно рівного і товстого льоду.
- Ого... - тільки і встигла проговорити, і в той же момент відчула, як "земля" у мене під ногами похитнулася, і я почала завалюватися вперед.

Впасти мені не дали вражаюче теплі долоні нареченого, який міцно притис мене до себе, ніжно погладжуючи при цьому мою спину.

- Тихіше, маленька, я тут. Все добре, - шепотіли його губи мені прямо на вухо, і від цих слів ставало значно легше.

- Ти як? – згодом спитав Сіверійський, а я невпевнено знизала плечима у відповідь:
- Дивно. Не скажу, що так вже й погано, але чомусь знову хилить у сон, - зручніше вмостилася в теплих обіймах чоловіка, усвідомлюючи, що він так і сидить прямо на снігу. - А тобі хіба не холодно? - На мої слова Дерек посміхнувся, повторюючи вже почуту мною раніше фразу:
- Я крижаний дракон, я не мерзну, - ну так, чого це я. - Хочеш подивитися? - Я здивовано витріщилася на співрозмовника, не відразу усвідомивши сенс сказаного ним.
- На дракона? - Невпевнено прошепотіла, помітивши легкий кивок. - Дуже хочу, - і я зовсім не кривила душею, адже дісно цього бажала.

Якщо на Альфреда я видивлялася зі страхом, то чомусь старший принц викликав у мене живий інтерес і... симпатію?

- Тільки, цур, не падати у непритомність, - підморгнув мені цей лускатий, скинувши на сніг свою курточку.

А потім я перекочувала в теплий кокон, складений з одягу, а Сіверійський відійшов трохи убік. Я в усі очі поглядала на те, як хлопець змахнув своїми руками, по яких одразу ж пішли сріблясті іскри, але все ж таки примудрилася пропустити той момент, коли переді мною з'явився величезний темно-бірюзовий звір, що дивився на мене з побоюванням.

Нерішучість моя тривала рівно два удари серця, після чого я різко підхопилася і впевненим кроком наблизилася до гордовитого красеня. Чи було мені страшно? Ні. Чи шокувало мені таке перевтілення? Не знаю… Виглядало все незвичайно, але, зізнаюся чесно, щось змінилося всередині мене буквально минулого вечора. І це щось справді тяглося до цього дивовижного створення, який втілював всю силу та міць світу магії.