Розділ 10. Обряд шобуйя

До вечері я майже не змогла доторкнутися, та й решта чоловіків за столом виглядали надто натхненними і зовсім втратившими спокій. А варто було мені невпевнено відкласти прибори убік, як вони відразу підхопилися зі своїх місць, тупцюючи біля самого виходу:
- Ти йдеш? – Тепер одним із головних «нетерплячок» виявився Альфред, який, схоже, вже й забув про те, що я «вкрала» в нього бенгальське тигреня.
Йдемо, то йдемо. Підхопила сонного малюка на руки і пішла за низкою дивних представників імператорського сімейства. А покинувши межі крижаного палацу, ми раптом попрямували до самотньої вежі, схожої на засніжений свічник, прикрашений химерної форми свічками вгорі.
Двері тихенько рипнули, і вся наша дивна компанія рушила вузькими сходами, опиняючись на останньому поверсі невеликої будівлі, що нагадувала мені лабораторію чокнутого алхіміка. Принаймні всі ці баночки і колбочки, виставлені чи не під лінійку, навівали на мене дивні відчуття.
- Поклади його сюди, - Маріус ступив уперед, вказуючи на кам'яну подушку, яка неочікувано виявилася теплою. Мінхо відразу ж перекочував на своєрідний лежак, навіть не прокинувшись, а мене підвели до неглибокої чаші, що розташувалася в центрі дивного приміщення. – Обряд шобуйя – один із найважливіших у житті молодого бенгалу. Кожне новонароджене тигреня має у найкоротші терміни віднайти свого господаря і об'єднатися з ним духовно. Так малюк отримає не лише своєрідний захист, а й зможе приймати, а пізніше й акумулювати магічну енергію для свого шобуйя.

Зрозуміло що нічого не зрозуміло.Те, що я стану господаркою малюка - тут ми начебто розібралися. Що він вибрав саме мене на цю роль – також цілком зрозуміло. А от ця абракадабра, пов'язана з магічною силою – для мене темний ліс.
- Що я повинна робити? – Так, опустимо всі ці незнайомі терміни та висловлювання, і краще перейдемо до самого процесу. Можливо, існує якийсь ритуал? Все ж таки це магічний світ, і мене можуть призначити відповідальною за годування та виховання Мінхо.
- Все дуже просто, - імператор підійшов до чаші, вливаючи в неї дивно пахнучі настої з трав. Після цього він перемішав все невеликою ложечкою, задоволено при цьому кивнувши, і простягнув мені «варево». - Пий, - знизавши плечима, я зробила перший ковток, та так і закашлялася, відчувши дивний ялиновий присмак у себе на губах.
Та я наче шишок нажувалась! Ну і гидота ж ...

- Кхе ... Достатньо? – з надією зиркнула на правителя, але той лише похитав головою.
- До кінця, - приречено видихнувши, продовжила пити цю гидоту, умовляючи себе, що це лише мікстура.
А щойно дно посудини наблизилося, почало творитися щось неймовірне. Я відчула, як магія всередині мене збунтувалася і почала рухатися моїми руками, обпалюючи кінчики моїх пальців морозним вогнем.
- Що за..? - Договорити я не встигла, зігнувшись під вагою енергії, що наповнила мене, і голосно закричала. - Аааа!
- Воно так і має бути? Що ви накоїли!? Зупиніть це негайно! Я не знаю, щось пішло не так ... - Голоси злилися для мене в один суцільний шум, і я практично перестала розрізняти, кому вони належать.
Магія тиснула на мою свідомість, і мені ледве вдавалося стримувати її в собі.

- Мірі! Міріам, маленька моя, відпусти її... Ти маєш поділитися силою, - здається, це був Дерек, але я не була впевнена, що не помилялася.
Хоча одне я все ж таки вловила: я повинна відпустити зиму, що бушувала всередині мене.
Коротко видихнувши, я зробила так, як ще зранку вчив мене принц. Відкривши себе навколишньому простору, я відчула, як магія товстим потоком почала вириватися назовні, заповнюючи весь простір, який оточував мене.
А потім я почула грізний рик величезного тигра. Невже це мама мого Мінхо прийшла по своє дитинча?

Дерек​​
Мені зовсім не подобалася авантюра, яку вирішили провернути мої родичі. Зрозуміло, їм хотілося вірити в те, що Міріам – та сама. Але хіба можна поспішати з таким важливим обрядом, як шобуйя? Та й як вони здогадалися, що тигреня вибере саме її?

Суцільні питання, відповідей на які у мене, на жаль, не було.
А ми тим часом наближалися до Зоряної кімнати у головній сторожовій вежі. Дівчина рухалася впевнено, ніби її зовсім не лякало майбутнє, хоча принцеса просто не могла не знати, наскільки сильний і небезпечний обряд єднання.

Я насторожено стежив за всім, що відбувалося, раз-по-раз намагаючись зупинити все дійство, але мене бентежила повна впевненість дівчини. Невже вона справді усвідомлено йшла на цей крок? Чи, може, й сама відчувала необхідність якнайшвидше об'єднатися з бенгалом?

Я не знав.

Все змінилося в той момент, коли батько простяг Міріам зілля для росту її сили. Усі, хто брав участь у обрядах шобуйя, завжди збільшували свою магію, щоб процес проходив майже безболісно. Але я десь читав, що чарівники минулого не користувалися таким фокусом, оскільки їхньої енергії цілком вистачало для проведення цього ритуалу.

І ось саме зараз, замість того, щоб скористатися моментом піку своїх сил, принцеса кричала, явно зазнаючи страшних мук. Але чому?
Я сіпнувся, бажаючи наблизитись, але мене вчасно зупинив Маріус… Жоден маг не повинен втручатися, коли обряд уже розпочато.

«Але їй боляче!», - кричала моя свідомість, і тоді я зробив найправильнішу річ: почав підказувати Її Високості, як варто вчинити в цей момент. Невже моя наречена не здогадувалася? Хоча, про що це я, дівчина лише кілька годин тому набула своєї сили. Зрозуміло, вона ще майже і не розуміла, як з тією справлятися.

- Мірі! Міріам, маленька моя, відпусти її... Ти повинна поділитися магією, - з кожною секундою мені було все складніше дивитися на муки принцеси.

А далі прийшла Зима... Я вже й забув, що буває так холодно. Але не це вразило мене найбільше. Бенгал. Тигреня тієї ж миті зістрибнуло з насидженого місця, опиняючись поряд зі своєю господинею, і відразу почало вбирати в себе всі надлишки магічної енергії своєї шобуйя.