Розділ 9. Знайомство з Сіверійським-молодшим

Марія
Дракон!
До замку залишалося всього нічого (він уже виднівся на горизонті), а я ніяк не могла вирівняти дихання і повернути свої очі, що так невчасно вивалилися, назад у межі орбіт.
Чорт би мене забрав! До такого мене життя явно не готувало.
- «Гей! Нумо зберись!», - кричав десь на задвірках свідомості Ліріус, який несподівано явився мені на допомогу. – «Подумаєш, ящірку крилату побачила! Пегаси її значить не здивували, а тут на тобі», - зауваження здавалося доречним, але моя сполошена свідомість не погоджувалася так швидко остигати.
- «Але ж він справжнісінький! У нього не тільки крила, а ще й луска з хвостом є у наявності», - додалася я, здавалося б, вагомий аргумент, на що мій білогривий співрозмовник лише пирхнув у відповідь.
- «Якщо ти зараз же не припиниш, мені доведеться перейти до крайніх заходів!», - спантеличив мене своєю обіцянкою «кінь», а я лише сильніше стиснулася, помічаючи, як величезна істота почала своє зниження, сідаючи на галявині прямо перед палацем.
- «Це яким же..?», - Ліріусу практично вдалося заволодіти своєю увагою, але тут «молодший принц» струснув рогатою мордою, перетворюючись на звичайного чоловіка. – «Йошки-матрьошки!», - Тааак ... а от з цього місця детальніше.
Я уважно зиркнула у бік спокійного на вигляд Дерека, потім на його брата, знову повернувши погляд до "свого" принцу. І мене вразила приголомшлива здогадка.
Якщо вже Альфред таке вміє, то...
Нііі... Ми так точно не домовлялися ...
Тим часом засніжений задній двір все наближався, а я ніяк не могла відійти від подвійного шоку. Сіверійські – справжнсінькі дракони. Такі самі, як і ті, що малювала моя уява, коли в дитинстві я читала чергову казку.

-М-матінко рідна… - видихнула вражено, помічаючи, як земля аж надто швидко почала наближатися, а потім вона зробила кульбіт (чи це була все ж таки була я?), і моя непідготовлена ​​до таких поворотів тушка раптом опинилася в одному досить-таки немалому кучугурі.
- Ліріусе! - Поруч відразу ж опинвся сполошений принц, подаючи мені свою долоню.
А я от несподівано труснула шевелюрою, наповненою блискучими сніжинками і голосно розреготалася.

Оце так Бовтун! Адже знайшов спосіб повернути мені нормальний хід думок.
- «Дякую», - прошепотіла здивованому такою мою поведінкою пегасу.
 - «Жінки», - звучало, наче лайка, але я старанно вдавала, що все так і мало бути.
- Не треба, все гаразд, - прийняла я допомогу двоногої версії цього представника загону крилатих, після чого почала обтрушувати свій костюм, повертаючи собі пристойний вигляд.
- Не знаю, що на нього найшло, - все ще намагався виправдати свого вихованця Дерек, але я лише загадково посміхнулася у відповідь, радіючи, що мій співрозмовник зовсім не знав справжньої причини.
Тим часом ми вже рухалися неширокими коридорами бічного крила замку, наближаючись до сходів, що вели на мій поверх. А щойно наша парочка опинилася біля рятівних для мене дверей, як я відразу ж спробувала втекти за них, і лише в останню мить пригальмувала, почувши тихий голос Сіверійського:
- Вечеря за дві години, я зайду за тобою, тож будь готова на той час, - обережно кивнула, пірнувши в рятівну темряву свого тимчасового житла.
Так, Машо… Спокійно. Ну, подумаєш, дракони існують… Тебе ж не налякала наявність магів, тоді чому саме зараз паніка так і накочувала хвилями, змушуючи відчувати справжній шок?
Тобто мій мозок був готовий сприйняти усі чудеса, поки вони належали подібним мені істотам. Але, як тільки герої з вигаданих історій почали оживати, тут і стався збій у начебто налагодженій системі.
"Схоже, мені потрібне перезавантаження", - майнула в голові цікава думка, і я з передчуттям подивилася в бік ванної кімнати. – «Полежати, відмокнути… Того й дивися, зможу налаштуватися на правильний лад, щоб не видати себе з тельбухами при першій же зустрічі з молодшим лускатим принцем…».

Здається, я заснула.

Принаймні, у спогадах залишилося те, як занурювалася у ванну, а зараз я вже перебувала в міцних обіймах чомусь зовсім мокрого принца.
«Невже він теж вирішив скупатися? Але тоді чому в одязі?», - думки хаотично металися у мене в голові, поки я не помітила навколо себе кокон з рушників.

Хвилиночку… Це що зараз виходить?

- А як ти..? Хоча, чого я питаю, ти ж дракон, - відповіла на своє запитання, продовжуючи розмірковувати вголос. – Але тоді чому я…? Ні, я не хочу цього знати, - закрутила головою, натрапивши на напіврозстебнуту сорочку чоловіка, вздовж якої стікала велика краплина води.

- Міріам, якщо ти не припиниш так дивитися на мене, то я за себе не ручаюся, - посміхнувся цей гад, і я спритно зіскочила з його колін, мало не втративши дорогою своє останнє прикриття.
- Наче мені приємно на тебе дивитися, - пирхнула, поправляючи рушниковий кокон. - До речі, а чому в тебе немає лусочок? - Ні, Маша, і про що ти тільки думаєш? То волога на тілі принца тебе турбує, тепер ось лусочки… Та ще годину (чи все ж таки вже дві?) тому ти їх боялася, наче вогню.

- Кхм... А без них ніяк? Не віриш, що я також можу бути, як Фред? - У пам'яті відразу спливли картинки з величезним ящером, і я мимоволі стиснулася. - А якщо так? - Хлопець бешкетно мені посміхнувся, і я помітила, як від його шиї просто під сорочку втекли хвилі бірюзових лусочок.

«Цікаво, а вони ось прямий скрізь наростають?», - відразу почервоніла, відчайдушно виганяючи дурні думки зі своєї голови.

Машо!

«Маріє Олександрівно, як ви могли до такого докотитися?», - пролунав у голові голос моєї класної керівниці, і я відразу ж відважила собі уявного потиличника, повертаючи можливість тверезо мислити.

- Вірю… охоче вірю, просто… - що саме «просто» я не встигла довести, бо в двері пролунав стукіт, і ми почули боязкий дівочий голос з коридору:

- Ваша Високість, вечеря розпочнеться за десять хвилин. Мені увійти та допомогти вам зібратися? - Я ошелешено витріщилася спочатку на напівоголену себе, потім на такого ж практично неодягненого принца, а після цього обдарувала зляканим поглядом двері, що злегка рипнули.