Розділ 7. День перший

Щось мені підказувало, що як би Ліріус не хоробрився, але йому не вистачало спілкування, і він явно жадав заповнити таким чином свою самотність. Подумки пообіцявши незнайомій мені конячці поспілкуватися з нею наступного разу, я попрямувала до базікала.
- «Правильний вибір, красуне!», - Косив на мене очам цей Дон Жуан на підробітку, трохи схилившись, щоб дозволити моєму супутнику підсадити Мою Високість у зручне сидіння. - "Зараз я тобі покажу, що таке швидкість і висота", - а от загрожувати мені не варто.
- «Здається, це не надто вдала ідея, може мені...», - вдала, що задумалася, і мій норовливий засіб пересування відразу ж зменшив оберти:
- «Ну, ти чого це так відразу… Я ж лише пропонував свої послуги», - а ось це вже інша розмова. - «Отже, летимо акуратно і зі швидкістю морського равлика», - сумно зітхнув, але я не повелася на цей прийомчик.
Тим часом Дерек опинився в сідлі іншого пегаса, і ми відразу відірвалися від землі, починаючи набирати висоту. Я із завмиранням серця дивилася на те, як віддалявся від нас палац, стаючи все меншим у розмірах.
- «Ну… Ти думаєш мені розповідати?», - Висмикнув мене голос у голові від розглядання місцевого снігового колориту, і я втупилася в потилицю своєму співрозмовнику. - Ти так дірку там просверлиш. А я, між іншим, чекаю…».
- "Чекаєш на що?" - зобразила нерозуміння, на що Ліріус шумно видихнув, фиркнувши, і повідомив для не особливо розумних мадам:
- "Звідки ти така взялася в наших землях? "Чуючих" тут уже років двісті не водилося», - ах от він про що… А я-то думала.
- «Я прибула з Місячного королівства. І звуть мене Міріам, я принцеса Кіріта...»
- "Це будеш цих лускатим локшину на вуха вішати, а я на відміну від них знаю, як пахнуть місячні маги, і ти не одна з них", - я сіпнулася, не знаючи, як мені варто вчинити. А що коли пегас комусь про це розповість? Що тоді? - "Не бійся, все одно крім тебе мене ніхто і не чує. Брунгільда ​​хіба що, та й то вона глухувата на одне вухо», - «заспокоїв" мене базікало, а я почула незадоволене пирхання з боку:
- «Все-то я чую, і з пам'яттю у мене, на відміну від декого, жодних проблем немає», - крилаті ще трохи посперечалися між собою, після чого все ж таки затихли, і тепер я почула тихе прохання Бруні. - "Розкажи про себе, нам правда цікаво", - я задумалася ненадовго, після чого розпочала свою історію:
- «Звати мене Маша, і я прийшла з планети Земля»…
- «А, це ж сонячна галактика», - співрозмовники мені дісталися надто вже розумні, тому я лише ствердно кивнула у відповідь. – «Ти продовжуй, це я просто уточнив», - отримала я з панського плеча дозвіл від Ліріуса, повертаючись до своєї розповіді:
- «Живу я з бабусею в невеличкому містечку і працюю в автомайстерні, де ремонтують всякі металеві візки нашого світу», - пегаси важливо закивали, наче розуміли, про що йшлося. – «На одному із не надто законних підробітків мені й зустрівся король Кірітанії. Я попалася на спробі трохи заробити цілком чесною працею, але Альбіус Третій скористався моєю безнадійною ситуацією і вплутав у свою авантюру…», - дивно, але мені вдалося без наслідків поділитися своєю історією, і від цього стало набагато легше.

Виявляється, мені треба було виговоритись.

- «Отже, ти не істинна пара нашого Дерека?», - в розмову включилася Брунгільда, що мовчала до цього, і я подумки хитнула головою:
– «Ні. І тому я й гадки не маю, що мені робити і як виплутуватися з біди, у яку втрапила через свою недалекоглядність», - пегаси на хвилину замовкли, мабуть, обмірковуючи отриману інформацію.

А тільки-но я хотіла заговорити знову, як до мене звернувся принц, що несподівано опинився поряд:
- Дивись уперед, - я обернулася в зазначеному напрямку, та так і застигла, вражено вдивляючись у райдужний світанок. - Так і знав, що тобі сподобається, - так, заради такого варто було встати рано і подолати весь цей шлях.

Ми почали знижуватись, і я помітила округле озеро, вкрите товстим шаром прозорого льоду.

- Ух ти! - захоплено застигла, розглядаючи ідеальну зимову картинку перед собою.
Різнобарвні іскри дивовижного неземного сонця пробігли спочатку по засніжених пагорбах, а потім відбилися в застиглій воді, подарувавши небу неймовірний бірюзовий відтінок.
- Райдужні світанки – це одне із чудес Північної Арктії. Але останнім часом вони трапляються не часто, лише за тиждень до Нової Зірки можна побачити всю красу чарівного розквіту. Саме зараз Сила магів зростає, і стає реальним те, що ти не міг зробити у звичайний день, - я прийняла допомогу чоловіка, опиняючись на березі водойми.
- Думаєш, у мене вийде зробити те саме, що й там, у підвалі? - подивилася на співрозмовника, який задумливо оглядав крутий спуск, за яким виднілися великі тріщини. - Воно теж тане? - ошелешено дивилася на величезне озеро, представляючи масштаби всієї тієї катастрофи, яка загрожувала навколишньому світу.
- Тане. Причому досить швидко. Ще місяць тому тут були лише тонкі смужки, зараз це вже практично сколи. Що буде за рік – одній богині відомо. Що ж до твоєї магії, то ми обов'язково спробуємо. Вона вже проявила себе одного разу, то чому б їй не повторитися? – я ствердно кивнула, наблизившись до краю урвища.
– Тоді я готова, – а чого тягнути? Може, мені вдасться і без усяких весіль-перевірок допомогти Драгонії, і тоді я зможу спокійно повернутися до себе додому?
Ех, мрії-мрії…
- Не так швидко. Спочатку нам варто перевірити твоє джерело на стійкість. Як часто ти користувалася магією вдома? – Запитай, що полегше… Та я про магію дізналася лише кілька годин тому.

- Бути того не може, - не знаю, що принц побачив у моїх очах, але, здається, Сіверійський про все здогадався. – А як же ти…
- Та ніяк, воно саме вийшло, - розлютилася, досадуючи на те, що могла підставити Міріам своїми провалами в знаннях. Хоча, вони самі винні, не було чого мене відправляти в цей світ, абсолютно не підготувавши!
- І до цього...
- Я була пустою. Точніше, так вважав мій батько, - це ми встигли обговорити з Альбусом Третім, але вони планували інсценувати «розкриття магії» трохи пізніше, коли ми з принцесою помінялися б місцями.
Наївна, адже я тоді ще мала засумніватися в словах монарха. Хоча, про що я говорю, на той момент я взагалі не здогадувалася про те, що відбувалося навколо.
- Схоже, арка сили ініціювала джерело, а сильні переживання в крижаній залі змусили твою магію сколихнутися, - о так, наявність пацієнта, що ледве дихав, була тим ще рушійним фактором. - Кхм ... Гаразд, тоді повернемося в самий початок. Якщо твоєю силою зараз рухають емоції, то нам варто їх відродити, - чи не впасти повторно він тут збирається?
Я з сумнівом зиркнула на чоловіка поряд, а той якось підозріло посміхнувся і почав наближатися до мене ходою хижака, змушуючи крок за кроком відступати від нього.
- Що ти робиш? - Обернулася, відзначаючи наближення крутого берега. – Стій! Я не планую сіганути з такої висоти без підстраховки, та й що моя магія зможе зробити? Снігом швиденько закидаю котлован? Сумніваюсь…
- Чому це без підстраховки? - Схопив мене за талію цей смертник і разом зі мною кинувся вниз.