Розділ 6. Три дні на двох

- Шалені качанчики! - опинившись у своїй кімнаті, я нервово наблизилася до вікна. – Здається, я потрапила…
Ні, я звичайно здогадувалася, що з цим договором не все так гладко, але й подумати не могла, що опинюся в такому відчайдушному становищі. А найголовніше, що мені з нього практично не реально буде вибратися.
І якому б з варіантів я не віддала перевагу, результат буде один - моїй тушці хана. Тільки от можливо хтось інший вже просто опустив би руки в такій ситуації, але не я. Жоден із двох виходів не підходить? Шукаємо третій! Та ще й такий, що влаштує не лише мене, а й драконів. Ну і, звичайно, щоб його не зміг передбачити жадібний король.

Дерек! Принц був саме тією змінною складовою, завдяки якій я знайду свій шлях додому, залишившись при цьому цілою та неушкодженою.

Намітивши подальші шляхи свого зближення з передбачуваним союзником, я почала з нетерпінням чекати вечері. А коли за мною з'явилася мовчазна дівчина, я вже була у всеозброєнні: гарна сукня, нехитра зачіска (ніколи не вміла робити нічого складнішого за косу) і гарний настрій.

І нехай долоні мої пітніли від переживання (все ж таки мені ще жодного разу не доводилося їсти в присутності коронованих осіб), але я була готова до всього. Тільки от варто було мені опинитися в малій їдальні, як я помітила звичайний напівкруглий стіл, за яким уже сиділи чоловіки.
- Добрий вечір, - все ж таки недарма мене муштрували цілу добу, мені практично вдалося виконати шанобливий напівпоклон без помилок. - Я не запізнилася? – взагалі-то я вже давно була готова, але вони не поспішали мене кликати.
А я, між іншим, голодна. З ранку нічого не їла, адже принцеса переживала, що я здаватимуся надто товстою, а дракони так і зовсім не поспішали мене пригощати. Чи то в них було не прийнято розшаркуватися перед гостями, чи чоловіки банально забули про гостинність.
- Міріам, ти якраз вчасно, проходь, - імператор власною персоною підвівся, висуваючи для мене стілець. - Дерек, тобы не здаэться, що це твый обов'язокдогождати своїй нареченій, - весело пожурив свого сина правитель, продовжуючи мені посміхатися.
- Та хіба за тобою встигнеш, тату? - схоже, обидва чоловіки були в хорошому настрої, і це наштовхувало мене на певну думку, яку я поки що планувала залишити при собі.
- Соромно програвати старому, от я в твої роки... - далі пішла парочка історій з бувалої юності монарха, які змусили мене відверто реготати.

За столом я не надто поспішала їсти, підглядаючи за своїми співрозмовниками, які вправно орудували запропонованим нам набором столових приборів. Для драконів це було природним заняттям, тоді як я жувала акуратно, боячись хоч у чомусь помилитися та привернути до себе непотрібну увагу.
Тому до кінця вечері я не тільки втомилася від постійної напруги, але й досі залишалася голодною. От тільки мені довелося відкласти убік двозубу виделку, коли правитель позбувся усього зайвого в руках, кинувши на мене серйозний погляд.
Ось воно… Так дивилася на мене бабуся, коли повідомляла не надто приємні новини.

- Міріам, люба, - думаю, подальші слова мені не сподобаються. – Ми тут порадилися, переглянули календарі… – ага, звісно. Звірили гороскопи, поворожили на кавовій гущі… - Що вибач? - На мене приголомшено витріщилися три пари очей, а я ледь не стукнула себе по лобі, усвідомлюючи, що від переживань вимовила це все вголос.

Маша, ти дурепа! Адже все так добре починалося.

- Вибачте, це я від нервувань, - ага, з психікою у мене проблеми, але ви не бійтеся, уві сні я вашого спадкоємця не вб'ю, бо сама помру набагато раніше. Ну, або стану крижаною статуєю, якщо пощастить. Нервово сіпнулася, подарувавши правителю широку посмішку. - Ви продовжуйте, не звертайте на мене уваги, - а раптом вони подивляться на неврівноважену невістку, і самі від такої відмовляться? Тоді мені не доведеться проходити випробування, і все буде гаразд. Чи ні?

- Кхм… Так от, зірки кажуть, що найкращий час для проведення весільного обряду настане за три дні. Що скажеш? – Цілих ТРИ доби? Та це ж сила-силенна часу! А чому не завтра? Чого тягти? Ближче познайомитися з Дереком ми і після весілля можемо, ага.
"Чудові новини, тепер мені доведеться прискоритися в пошуках свого запасного виходу", - я все ще продовжувала зубоскалити, старанно розтискаючи щелепу, щоб вимовити заздалегідь приготовлену відповідь.

- Супер… Я дуже рада, - а як «тато» зрадіє.
За такий короткий термін я не тільки не встигну їх зганьбити, то ще й підміни наречених ніхто не помітить... Всі у виграші. Ну, окрім невдачливої ​​потраплянки у моїй особі.
- Чудово. Отже, я розпоряджуся розпочати приготування. Запрошення вашому батькові ми відправимо, можете не переживати, - не те щоб мене це дуже турбувало, швидше навпаки. - Може у вас є якісь побажання? Прохання? – ага, є одне: «відпустіть мене додому, га?».
- Ва… - спробувала взяти долю у свої руки, але мене випередив принц, першим заговоривши з імператором:
- Пані Стефанія і сама у всьому чудово розбереться, - нахабно перебив мене Дерек, зробивши при цьому великі очі. – Ми хотіли б попросити вас про дозвіл помандрувати. Нам варто впвзнати один одного ближче, а для цього найкраще підійдуть спільні подорожі. Бажано без охорони, - от хитрий ховрах!
Він вже все продумав, а мені тільки й залишалося, що погодитись з винахідливим представником загону лускатих.
- Не впевнений, що це гарна ідея, - насупив брови правитель, поглядаючи то на свого сина, то на мене.
– А мені здається навпаки. І діти трохи відволікуться від переживань, і нам під ногами не будуть заважати, а то весільні приготування - справа клопітна, - в розмову включився Маріус, який мовчав до цього, і я із сумнівом поглянула на місцевого Діда Мороза.
Цікаво, що вони задумали? Але виборуу мене не було, доведеться брати участь у цирку для одного глядача.
- Ваша Величносте, я б дуже хотіла подивитися визначні пам'ятки Північної Арктії. Та й столицю я майже не бачила, - поставила жирну крапку в сумнівах монарха, і той знехотя кивнув, дозволяючи нам триденний загул.
- Може, все ж таки візьмеш когось із охорони? – не заспокоювався Аміран, але принц лише заперечливо похитав головою, уточнюючи:
- Вони будуть тільки заважати, - ну так, звичайно... Зважаючи на те, що Дерек хоче зайнятися не надто законними справами, то спостерігачі нам точно при цьому не потрібні.
- Як знаєш. Я довіряю тобі, і, сподіваюся, Міріам не буде мені скаржитися на сина, - реготнув імператор, а ми обережно видихнули. - Завтра приїде Альфред, тож постарайтеся до вечері повернутися, - ми синхронно кивнули, підводячись з-за столу.
- Дякую, батьку, - мій «наречений» почав рухатися на вихід, акуратно підштовхуючи мене в спину.
- На добраніч, Ваша Величносте, Маріусе, - кивнула чоловікам, і дозволила своєму спільнику взяти мене за руку.
А щойно ми покинули миле суспільство коронованих представників Драгонії, принц одразу ж повів мене кудись убік, принишкло при цьому озираючись.
- Не знаю, що ти задумала… але ми намагатимемося розвивати твою магію. Ти обіцяла мені, - не пам'ятаю, щоб давала зарок, але все ж ствердно кивнула. Зрештою, це також входило до моїх планів. - Завтра о шостій я прийду за тобою, будь готова. День буде довгим, раджу сьогодні як слід відпочити, - Дерек провів мене до моїх покоїв, залишивши біля дверей, щойно я запевнила його, що буду зібрана у назначений час.
- Капець, це ще й вставати до світанку, - залишившись наодинці з собою, я сумно видихнула, дивлячись при цьому на змучене обличчя в дзеркалі.
Ранок ще не настав, а я вже втомилася. Чи це мене так вимучили всі ті події, що сталися зі мною сьогодні?
Насичений перший день у Північній Арктії… Боюся, ще кілька таких я точно не витримаю.
Позіхнувши, я позбулася не надто зручного вбрання і побрела у бік ванної кімнати. Мабуть, зараз найкращим рішенням для мене буде поспати.