Розділ 5. Таємниці драконячого сімейства

Сніг закінчився так само швидко, як і почався, а вражений чоловік дивився на мене, шоковано кліпаючи очима.
- Як це ти зробила? Можеш повторити? - Знати б ще про що мова, але навряд чи він мене зрозуміє, якщо я раптом почну розпитувати, тому мені знову доведеться імпровізувати.
- Гадки не маю про що ти говориш, - що, власне, майже правда.
До того ж непритомність, переохолодження… Та у принца банальна гарячка! А я взагалі просто проходила повз коридор, а тут він…
- Я точно бачив, це не міг бути сон, - у відповідь я лише знизала плечима, помітивши пустотливу усмішку на обличчі статуї.
Хм… всього кілька хвилин тому там було переживання, а тепер… Підійшла ближче, уважно розглядаючи скульптуру, що підморгнула мені. Бррр… а ось це вже дзвіночок. Здається, я й сама не надто в порядку, чи це вже можна вважати магією?
Простягла вперед долоню, бажаючи торкнутися крижаного творіння, але мою руку відразу перехопив стурбований Дерек:
- Стій! Тобі не можна торкатися, - чорт би забрав цей чарівний світ і його загадки!
Чому не можна? Що станеться, якщо я все ж таки доторкнуся? А як же принц тоді опинився поряд? Чи це він після дотику впав і ледь не замерз? Та в мене була чи не сотня запитань! А доводиться мовчати, по краплині збираючи таку необхідну мені інформацію.
- Вона гарна... і виглядає, наче справжня, - обійшла статую по колу, придивляючись до найдрібніших деталей у її одязі та зачісці.
- Тому що вона і є... справжня, - приголомшено сіпнулася, на всі очі витріщившись на свого співрозмовника, намагаючись при цьому усвідомити почуте. - Це моя мама, і вона - жива, - а от тепер настав час і санітарів викликати.
Здається, клієнт дозрів.

- Тобто як це – "мама"? - Не вважайте мене тугодумкою, але ж батьки не бувають крижаними, чи все ж таки..?
- Пробач, тобі обов'язково все розкажуть перед ритуалом, - відразу ж поступився мій новоявлений «наречений», от тільки я звикла тестувати «систему» ​​до кінця, навіть якщо в ній на перший погляд зовсім не видно багів, а тут їх було…
- Ну ні! Тобі не здається, що це дещо несправедливо? — Досить з мене короля і його підставного замовлення, тепер я слухатиму умови до кінця, і тільки потім вирішуватиму, як варто вчинити. - Кажи! - Почала наступати на хлопця, помітивши в його очах здивування.
Може я занадто наполеглива? Що як принцеса має бути боязкою і поступливою? А от фіг вам!
- Міріам… - ні, мене таким не проймеш.
- Або ти мені все розповідаєш, або я йду до твого батька і викладаю йому все, що тут сталося всього кілька хвилин тому, - ага, мені все ж таки вдалося хоч одне слабке місце намацати, адже мій співрозмовник захитав головою, після чого якось вже дуже сумно видихнув і кивнув.
- Тут надто вже холодно. Пішли в зимовий сад, - простяг мені долоню, пропонуючи переміститися в тепліше приміщення, і тільки зараз я помітила, що так і продовжувала тремтіти.
Тим часом хлопець скинув із себе камзол та впихнув його в мої руки. Після цього ми вийшли через непримітні двері праворуч і опинилися в такому самому коридорі, як і той, яким я рухалася не так давно.

А виринувши десь осторонь від головного входу (все ж я встигла його розгледіти, коли бігала від співрозмовника імператора), ми буквально промчали повз слуг, що снували туди-сюди, і знову впорхнули в один із замкових переходів. Мозок мій здався практично на самому початку, зрідка нагадуючи про себе короткими нервовими імпульсами.
- Нам ще довго? - Вирішила подати голос, підозріло озираючись на абсолютно пусте крило замку, в якому крім нас виднівся лише віковий пил (ну, не те щоб тут не прибирали, просто набагато рідше, ніж в інших побачених мною раніше приміщеннях).
- Вже майже прийшли, потерпи трохи, - у відповідь я лише знизала плечима, продовжуючи йти за рішуче налаштованим принцем. - Упевнений, у вашому замку теж є чудовий зимовий сад, але він точно не зрівняється з тим, що ти побачиш тут, - загадково прошепотів мій співрозмовник, перш ніж відчинив різьблені двері.
Я набрала повні легені повітря і зробила крок слідом за своїм проводжатим, приголомшено розглядаючи картину, що постала переді мною. Колись величні крижані гіганти підпирали штучно створений небосхил, на якому виднілися вже практично згаслі зірки. Прямо під куполом розташувався величезний велетень-дуб, який втратив майже все своє крижане листя.
Сад, який мав уособлювати гідність Північної Арктії, зараз виглядав жахливо, а всі створені колись крижані творіння танули буквально на очах, нагадуючи швидше величезні оплавлені свічки, аніж ідеально створені скульптури.

- Що з ним? - Я наблизилася до одного з рожевих бутонів, який схилив свої прозорі пелюстки до землі, і завмерла в нерішучості, боячись доторкнутися до тендітного створіння.
– Вони тануть, – ну просто Капітан Очевидність! - Вся Драгонія тане потихеньку, а наша магія - вироджується, - зовсім не таку таємницю я хотіла почути, коли вимагала від Дерека пояснень.
І тим страшніше вона звучала з його вуст тут, у світі, який поступово вмирав.

- Як це сталося? Чому ваша магія не може впоратися із катаклізмом? - У голові промайнули підслухані слова імператора про їх єдиний шанс. Але що ж це? Чи не магія запрошеної до Арктії принцеси?

- Ми прокляті. Починаючи від правителя, і закінчуючи звичайнісіньким драконом - всі жителі імперії несуть цей хрест, і так буде доти, поки вся магія не зникне, - жахливе покарання, але ж монарх говорив про якусь можливість.
– Тоді навіщо це все? Навіщо одруження, якщо ви навіть не намагаєтеся врятувати свій світ? Невже і Маріус, і Його Величність, і ти прийняли ці дивні правила і зовсім не стараєтесь протистояти їм? – щиро здивувалася, помітивши злий погляд принца:
- Не кажи про те, чого не знаєш! – Мене вразила різка зміна у настрої хлопця. - Дід втратив свою кохану, коли вони спробували це все зупинити, батькові тоді було п'ять. А потім і він ледь не втратив мою маму, але йому хоча б вдалося її заморозити, тим самим уповільнивши дію прокляття, - я ошелешено витріщилася на співрозмовника, подумки збираючи в голові отримані шматочки пазла .
Чортів Альбіус! Адже він про щось здогадувався, тому й відправив сюди мене замість своєї дочки. Вони ж думають, що я стану тією, хто наступною ризикне всім заради спроби врятувати цілу народність.