Пролог

Ця історія розпочалася двадцять років тому. Тоді ще десятирічна Марійка мріяла про щось казкове, про щось неймовірно прекрасне та чудесне, і сподівалася на те, що найпотаємніше бажання обов’язково повинно здійснитись. Хіба ж могло бути інакше?

- Чого б ти хотіла? – Поряд опинився один із помічників Святого Миколая, в руках у якого були ручка та блокнот.

Але дівчинка вже була надто дорослою, щоб покладатися на підставного актора, котрий навіть не міг нормально приклеїти бороду. Йому б вдалося обманути хіба що зовсім малечу або ж сліпого, та Марійку цей пройдисвіт точно не зміг би обвести навколо пальця!

Дівчинка знала, справжній святий Миколай був надто зайнятий, щоб слухати забаганки розбещених дітлахів. Адже він займався своїми серйозними справами, і просити треба саме його. Але пошепки, щоб ніхто із однокласників не почув і не підняв на сміх Марічку.

- Я розповім Йому, - підняла палець угору, натякаючи на головного боса всіх ельфів, і чоловік важко зітхнувши, щось пробубонів собі під носа та направився до наступної своєї «клієнтки».

А маленька мрійниця тим часом наблизилася до найважливішого святкового атрибуту Нового року, до святкової ялинки, прибраної в яскраві шати, яка завжди здавалася дівчинці чимось казковим. Не могла така краса бути звичайним деревом, не могла і все тут! Усміхнувшись своїм думкам, Марічка простягнула руку і обережно та ніжно торкнулася м’яких голочок:

- Хочу стати справжньою принцесою!  Жити у замку, мати безліч слуг і служниць, які б виконували всі мої бажання! Хочу вдягати найгарніші сукні, такі, які ніхто ніколи не бачив ще! А також зустріти свого принца і вийти за нього заміж, - щиро, від всього серця прошепотіла найяскравішій зірочці, яка обов’язково повинна була передати її заповітне побажання Святому Миколаю.

Зоря весело підморгнула своїй маленькій співрозмовниці і зникла, поспішаючи віднести прохання тому, хто дійсно міг його здійснити.