Глава 30: Нестримна агонія

— Софія! — крикнув Едвін — він одразу підбіг до неї, щоб допомогти. Інквізитори і лицарі, що знаходилися поблизу, споглядали це видовище. На мить вони навіть забули, навіщо тут зібралися. Втім, вже зовсім скоро згадали: їм ще належало вбити один одного.

— Ніхрена собі… — не стримався Ассальмір, — що чорнокровна дрянь то витворяє… Плани змінилися! — крикнув він своїм бійцям — лицарів і хлопця вбийте — дівчину залиште в живих, верховному магістру напевно буде цікаво дізнатися, з чого вона складається!

Вони прийняли наказ командира, втім, їм було зараз не до нього, адже з кожною хвилиною ряди інквізиторів зменшувалися. Втім, лицарям теж дісталося. Едвін, перебуваючи біля Софії, взяв її на руки, підійшов до центрального входу таверни і разом з нею увійшов всередину. Відразу після цього звернувся до трактирника, щоб той йому допоміг. Її стан був нестабільним, і чи виживе вона — було відомо лише всевишньому Аміріону.

Як і говорилося раніше, Йосін зійшовся в бою зі знаменитістю — Теллірандом Вейном, в чомусь він був схожий на Андаріуса. Якби він зійшов з правильного шляху, а моральні принципи замінив би прагматизмом і жорстокістю до всіх невірних, звичайно ж. В іншому — такий же мовчазний, суворий і сильний супротивник. Телліранд почав бій з того, що став оцінювати супротивника. Андаріус в цей час продовжував бій з інквізитором Святої Крові, який незважаючи на поранення в плечі — тримався молодцем і вчасно реагував на атаки супротивника. Але, зосередимо, мабуть, увагу на Йосіні. Телліранд зробив різкий випад вперед і вколов Йосіна в шию. Той відскочив і миттєво контратакував, рубаючи мечем по діагоналі. Мовчазний інквізитор парирував удар, затулившись мечем. Його рухи були вивіреними, чіткими, неспішними. Немов він не бився, а вів полювання, прораховуючи кожен удар. Бачачи, як Йосін намагається віддихатися після недавньої важкої сутички — він скористався вразливістю супротивника і виконав серію ударів мечем по горизонталі і вертикалі. Іосін відмахувався мечем, і з кожним відбитим ударом його хватка все більше слабшала, руки ставали млявими і неслухняними. Лицар-інквізитор змахнув мечем по вертикалі, маючи намір перерубати голову супротивника навпіл. Але той в останній момент ухилився вліво, тоді вдарив Телліранда в бік, і перш, ніж той встиг подумати — махнув мечем вниз, поранивши незахищену задню частину ноги свого суперника. Телліранд зігнувся, немов пружина, утримуючи рівновагу лише за рахунок меча, використовуючи його замість опори. Тоді Йосін накинувся на нього, наносив один удар за іншим, намагаючись виснажити суперника. Але навіть у такому стані Телліранд втримався. Він схопив Йосіна за передпліччя і потягнув на себе, змусивши його спіткнутися. І коли це сталося, Телліранд взяв меч лівою рукою, намагаючись всадити його вістря прямо в горло Йосіна. Той на секунду завмер, уявивши, що зараз буде. І в останній момент, коли вістря вже доходило до його гортані — зупинив лезо рукою, поранивши собі при цьому долоню. Він перенаправив траєкторію клинка прямо на самого Телліранда, і користуючись тим, що в його шоломі була щілина, звідки виднілися його очі — встромив його власний клинок прямо в проміжки. Тоді Телліранд закричав, позадкував і, не знайшовши опори — впав, оскільки раніше його нога була поранена. Йосіну не залишалося нічого іншого, як взяти в руки власний меч, який він упустив під час сутички з Теллірандом, і підійшовши до того — спритним і впевненим рухом махнути мечем вниз, відрубавши недругу голову, яка відокремилася від його шиї, і обличчя якої завмерло в подиві. Від колишньої величі, суворості і ореолу непереможності — не залишилося ні сліду. Втім, ця перемога давалася важкою кров'ю, і потім. Що було не дивно, адже інквізитори були елітними солдатами, навіть найслабші з них. Інквізиторів залишалося всього двоє. Той, з ким бився Андаріус, і безпосередньо праведний інквізитор Ассальмір. Подібно мисливцеві, він спостерігав за своєю здобиччю і не втручався в те, що відбувалося, до останнього моменту. Почувши звук натягування тятиви з боку таверни, він відразу зрозумів, що в нього ціляться. Це була Золота Лисиця. Спритна, швидка, в народі її прозвали невловимою. Ось тільки, Ассальмір якраз спеціалізувався на затриманні і страті таких же невловимих, якою вважалася Лисиця. Предводителька ордена випустила в нього стрілу. Всього одну. Вона прорахувала все. Траєкторію польоту, вітер, інші фактори, які можуть збити стрілу з курсу, а тому, вирахувавши потрібний момент, вона націлилася прямо в око Ассальміру. Той ухилився, подібно ненаситному і спритному вовку, який довго чекав моменту, щоб вчепитися в горло своєї невинної жертви. Минуло десять секунд, перш ніж він остаточно дістався до Ельвіри. Та за цей час встигла випустити в нього ще кілька стріл. Всі були повз, незважаючи на її майстерність. Як тільки Ассальмір опинився поруч з магістром, він тут же полоснув по ній мечем. Лезо розсікло нагрудник, з нижньої частини грудей Лисиці почала стікати кров, окроплюючи землю. Вона позадкувала, намагаючись знайти опору. Прицілилася, вже перебуваючи в русі. Інквізитор завдав всього один точний удар, вибивши лук у неї з рук. Потім він вдарив її в живіт. І коли вона скорчилася і застогнала від болю — він завдав ще один потужний удар прямо їй в ніс, зламавши його. Поранена Лисиця закричала від болю, спробувала відбитися, потягнувшись рукою до кинджала, який знаходився у неї в чохлі на поясному ремені — Ассальмір не дозволив їй це зробити. Він схопив її за зап'ястя, викрутив його так, що та виявилася абсолютно безпорадною.

— Добігла, лисичко? — з насмішкою вимовив він.

— Іди... Іди нахрін... Ублюдок... — вимовила вона крізь біль.

Той лише посміхнувся, подібно до майстра тортур, якому приносить задоволення спостерігати за чужими стражданнями. Втім, він уже достатньо з нею награвся. Завершив праведний інквізитор свою екзекуцію ударом правою ногою Лисиці в живіт, та відлетіла, знесилено впала на землю, не в змозі нічого зробити.

— Ах ти виродку! — крикнув Іосін, який спостерігав за всім цим. Як ти посмів підняти руку на нашого магістра! Я тебе прикінчу!