Глава 28: Перехрестя

— Едвін! — вигукнула вона — наблизившись до нього, вона перевернула його на інший бік і відразу приклала пальці до його шиї, щоб перевірити пульс. Він був рівний.

— Він живий! — зітхнула з полегшенням Софія.

— Фух... Це чудово! — вигукнула Золота Лисиця — я вже боялася, що він розбився разом з цією тварюкою... Його вчинок був занадто необдуманим і дурним. Варто відчитати його за це.

— Повірте, — сказала Софія — з цим я вам із задоволенням допоможу.

— Ну ніхрена собі! — розвів руками Гаріан — до чого ж все-таки живуча і здорова була ця тварюка, що так далеко пролетіла… — він підійшов ближче до василіска і почав бити його ногою — тварюка… Згубила двох добрих хлопців… Щоб тобі порожньо на тому світі було, гадина паршива…

— Так... — важко зітхнула Лисиця — хороші були хлопці... Ми не забудемо, яку жертву вони заплатили, щоб на цих землях знову запанував мир...

— Думаю — серйозно відповів Гаріан — їх це вже абсолютно не хвилює... Що будемо робити з цією гігантською тушею? Пропоную відрізати їй голову і повісити в головній залі, як трофей.

— Непогана ідея... — замислилася Лисиця — втім... Після того, як Мелліон і Аллермо загинули — навряд чи члени загону, що залишилися, зрадіють тому, що ми вивісили її на загальний огляд... Це буде навіювати неприємні спогади.

— Може, ви й праві... — кивнув Гаріан — гаразд, розбудіть цього хлопця, і підемо до решти.

Перебуваючи біля Едвіна в напівприсяді, Софія поплескала його по щоках, щоб той прокинувся. Нарешті, той розплющив очі. Спершу він мало що розумів, але незабаром прийшов до тями.

— Ох... — важко промовив Едвін — що сталося? Ми... Ми вбили ту істоту?

— Так, — відповіла Софія — ти вирішив пограти в героя і застрибнув їй на спину... Ви пролетіли так кілька сотень кроків, поки нарешті не приземлилися... Що сказати, чудово відзначився, молодець.

— Вибач... Соф... Софія... — бурмотів Едвін. — Ах... — схопився він за кисть — як же рука болить... Здається, я її зламав...

— Ось дурний… — вилаялася Софія — це ти ще легко відбувся… Адже це чудовисько могло запросто розірвати тебе на шматки, як це воно зробило з іншими воїнами… Можливо, це тебе хоча б ненадовго відучить робити необдумані вчинки.

— Я просто хотів проявити себе... — сказав Едвін — не хотів бути слабкою ланкою в загоні... Ти хоча б блискавки вмієш метати, а я що? Простий хлопець у кольчужній сорочці, до того ж невміло володіє мечем, у порівнянні навіть з тобою...

— Ну-ну, хлопчику... Проявив так проявив, — сказала Лисиця, — здається, я дала тобі наказ, або, можливо, мене підводить пам'ять? Здається, я прямо говорила — не лізти до цієї тварі і залишити її вбивство професіоналам... Що ти зробив? Мене не послухав. Значить за таку непокору буде покарання... Якщо ти, звичайно, ще не передумав залишатися в наших рядах... Раптом такий спосіб життя не для тебе... Що ж, я зрозумію, і якщо наважишся про це заявити — я навіть буду поважати тебе.

— Я нікуди... — продовжував бурмотіти Едвін — не піду... — він присів і, остаточно прийшовши до тями, продовжив — я не міг стояти і чекати, поки ви вбиваєте чудовисько... Особливо я розлютився, коли вона забрала двох наших... Вибачте, але я не з боязких, і не побоюся ризикнути життям заради друзів, якщо буде потрібно... Я зрозумію, якщо вам це не до вподоби, і ви вирішите мене вигнати.

— Незважаючи на твою непокору, — зауважила Лисиця, — ти добре бився… Я знаю небагатьох самодурів, які б наважилися піти прямо на василіска в такій легкій броні… І ще менше тих, хто наважився літати на цих небезпечних тварюках і залишився живим, зрозуміло... Чесно кажучи, я дуже боялася, що ти не переживеш цієї битви... Мабуть, мої побоювання були марними.

— Дякую... — посміхнувся Едвін.

— Але не розходься, хлопче, — вставив своє слово Гаріан, — якщо захочеш з нами залишитися, врахуй, що таких полювань буде не одна і навіть не дві, а якщо знадобиться — постійно... Зрозуміло, що в цих краях ми полюємо не тільки на чудовиськ, а й на вампірів, трупоїдів та іншу падаль... А крім того, часто стикаємося з організованими групами розбійників... Загалом, у наших рядах не занудьгуєш... Ти точно впевнений, що тобі таке життя до вподоби?

— Правду кажучи... — зізнався Едвін — я не те, щоб думав у вас затримуватися... Ми з Софією опинилися тут випадково... У ваше притулок нас привів Андаріус після того, як ми допомогли йому в битві з нежиттю... Ми повинні були переночувати, поїсти і знайти спосіб позбутися від дороговказної мітки, через яку нас довгий час переслідували інквізитори Святої Крові...

— Інквізитори? — зніяковів Гаріан — ніхрена собі... Ну я скажу вам, друзі, ви влипли... Ваше щастя, що ви на нас натрапили... Ми з ними раніше вже стикалися, а тому — захистимо... А що до мітки — ти її хоча б зняв? Щоб не приводити цих упирів у наше лігво.

— Так, — сказав Едвін, — як тільки ми до вас прибули, я відразу ж звернувся до цілительки, Амелії, і та зняла її з мене… Досі пече… — він схопився за передпліччя, стиснувши зуби.

— Молодець! — вигукнув Гаріан — бачу, панночко Амелія і тут досягла успіху… Гарна дівчина…

— Її якості не обмежуються красою, — сказала Ельвіра, — ця цілителька врятувала нам багатьох хлопців свого часу… Наш орден перед нею в неоплатному боргу… Я рада, що про тебе вона теж подбала, Едвін.

— Так... — відповів той.

У цей момент Софія невдоволено поглянула на Едвіна, ніби їй не дуже хотілося чути схвальні слова про Амелію з вуст хлопця.

— Кажеш, не думав тут залишатися? — запитала Лисиця — навіть шкода… Нам би знадобився такий відважний новобранець, як ти… Через рік, або два — з тебе вийшов би чудовий воїн, нічим не поступається за силою Іосіну, або Адемарту.

— Ну-ну, пані Лисиця, — посміхнувся Гаріан, — щось від повчань ви швидко перейшли до лестощів... Не варто хвалити хлопця зайвий раз, а то ще ніс задерє...

— Не тобі мене вчити, засранець, — посміхнулася Лисиця, — так ось... Едвін... Якщо треба — можеш їхати.