Глава 5

Кася

— Ваша Високосте, король запрошує вас на спільний сніданок, — повідомили мені слуги, розчарувавши з самого ранку. Я ж бо планувала просити, щоб мені накрили стіл на природі, але тепер доведеться відправлятися у Малу Мармурову їдальню і підтримувати світську розмову.

Але наказ короля — закон. Довелося йти. Тим паче не даремно ж сьогодні біля моєї зовнішності увесь ранок клопотали служниці. Хоч батечко оцінить старання принцеси мати гідний вигляд, бо моєму нареченому на те явно начхати.

А все-таки, в супроводі фрейлін я направилася на зустріч з монархом, гадаючи, що мені б явно легше жилося, якби я придумала замість тієї дурниці з каблучкою якийсь інший спосіб остаточно уникнути одруження. Але в голову нічого не приходило ні тоді, ні навіть тепер.

Лакеї відчинили двері, пропускаючи мене всередину зали. Монарх вже був тут присутнім, але не лише на ньому зосередився мій погляд.

Як виявилося, ми тут були не самі. Фредді теж увійшов у їдальню і направлявся до столу. Хоча саме в цю секунду він так мило дивився на мене, що я навіть мимоволі всміхнулася.

— О, нарешті й ви! Схоже, запізнюватися у вас спільна риса. Чарівно. Піддані будуть зачаровані тим, наскільки ви схожі, — прокоментував ситуацію батько, надпивши гарячого чаю зі склянки, розписаної золотими яблучками.

Почувши таке, я спалахнула вогнем обурення. Фредді, хоч і не свинопас, та все одно хто сміє нас порівнювати? Я ж спадкоємиця престолу, а він лише випадково опинився тут!

— Так, ми з Фердинандом, немов близнюки! — парирувала я, скептично хмикнувши. Фредді округлив очі і сів на місце, запропоноване йому лакеєм. Себто просто навпроти мене.

— Ви впевнені? — здивовано мовив він.

— Хіба ж ні? Лише, щоб Фредді був ще більше схожим на мене, пропоную шановному фею підфарбувати світле волосся мого нареченого на руде. Тоді буде й справді чарівно, — прощебетала я.

— От іще! Волосся чіпати не дам! — запротестував юнак.

— Як же це? Вам не до вподоби моє волосся? — я надула губки і капризно зморщила носик.

— Вам личить ваше, а мені — моє, — відрубав юнак.

— То може зробите мені такий весільний дарунок? — я просто розважалася, аби трохи подратувати татуся. А ось Фредді, здається, вірив, що я планую фарбувати його волосся. Та нащо ж мені таке робити? Тим паче воно в нього гарне. Пшеничне з блискітками сонця і шовковисте та м'яке, мов пух.

— Касандро, припини! — втрутився батько, коли йому набридло це слухати.

— Чому б ні? — не здавалася я. — А ви, татусю, який дарунок зробите своїй єдиній донечці на весілля?

— Подарую тобі якусь птицю, — флегматично озвався монарх.

— Може павича? — замріяно спитала я.

— Ні, я думав про сороку. Вона найбільше схожа на тебе.

— Чим це? — здивувалася я.

— Теж любить блискітки і не змовкає й на мить, — відрубав той, а Фредді, що, слухаючи нас, спокійно знищував їжу зі своєї тарілки, не втримався і засміявся. Тієї ж миті погляд батька став важким, мов сталь. Він пильно глянув на майбутнього зятя і рівним тоном мовив:

— Як тобі в нас при дворі, Фердинанде?

Над вухом лицарського сина замерехтів фей. Здається, він планував залишитися непоміченим, але кілька разів все ж не втримав своєї мани і показався. Наречений невдоволено відмахнувся від хрещеного і покірно промовив:

— Все добре, Ваша Величносте.

— Весілля наближається. Здається, ви затрималися тут... — поважно мовив батько.

— Що це означає? — здивувалася я.

— Перш ніж стати дружиною цього чоловіка, ти повинна познайомитися з його минулим життям, його родичами і володіннями, — виголосив король, а я шоковано відкрила рота. Вже набираюся дурних манер від Фредді. Він, до слова, теж виглядав дуже спантеличеним.

— Тобто? Мені їхати в село? — обурено вигукнула я, гадаючи, причулося, чи ні? Може сьогодні подали компот, що забродив?

— А що таке? Як майбутній королеві тобі буде корисно дізнатися більше про життя своїх підданих.

— Ваша Величносте, не думаю, що принцесі... — втрутився Фредді, але його навіть не подумав дослухати батько.

— Не треба думати! Я подумав за вас обох, — впоравшись зі сніданком, заявив король і встав з-за столу.

— Але, тату! — обурилася я.

— Це твій обов'язок дружини! — впевнено мовив він і покинув нас. Довелося завершувати трапезу вдвох, ми ж бо лише її розпочали.

— Навіть не думай! Я туди не поїду! — одразу попередила я. Фредді нахмурився:

— А я й не запрошував.

— Подумаєш, — хмикнула я. — Це моє королівство. Я тут куди хочу, туди й іду.

— От і йди, — вплітаючи булку, задоволено мовив чоловік.

— Я і піду, а ти не командуй, — надулася. — Я піду, а ти підеш за мною. Сьогодні маємо навчити тебе сучасним танцям, бо, ти мене, звісно, вибач, але в танці ти дуже не впевнено рухаєшся.

— А ти сподівалася кинути в натовп каблучкою і знайти там ідеального жениха? — скептично хмикнув він.

— Не розмовляй зі мною так! Я — твоя принцеса! — заявила я, гордо піднявши голову.

— Щось мені підказує, що насамперед ти

— моя наречена, — хитро всміхнувся він.

— Ти... Простолюдин! — спалахнула гнівом я.

— Теж мені складнолюдинка, — пробубонів собі юнак.

— Ах ти ж! — спалахнула я і кинулася в принца шматком печеної ковбаси. Ну, що в руку потрапило. Фредді зумів пригнутися, проте фею дісталося добряче, бо він миттю втратив захисну маску і став видимим. А точніше, щоб його побачити, слід було залізти під стіл, бо саме туди впав бідолаха.

— Ай! Та ви що? Так і вбити можна! — жалібно простогнав леприкон.

— Ти що, скажена? Своїх фей бий, а мого не чіпай! — вирішив постояти за хрещеного Фердинанд.

— Ах ось ви де! Ану розказуйте, про що домовлялися з моїм батьком?! Що ви йому обіцяли? — вигукнула я, підстрибнула з-за столу й підбігла до чоловічка.

Саме в цю мить в прочинених дверях показалася постать Барсика.