Глава 8

Прокинулася я у чудовому настрої за п'ять хвилин до будильника.

Сьогодні навіть сонечко вирішило побалувати мешканців та гостей столиці своїми промінчиками. Усміхається у вікно, освітлюючи спальню. Я схопилася з ліжка, накинувши халат, пройшла на кухню. Алекс ще спить, й це дуже тішить. Сьогодні моя черга годувати принца сніданком. Дістала з холодильника сир. Смажитиму сирники.

Увімкнувши радіо, під веселі жарти ведучих та ранкові пісні зайнялася приготуванням сніданку. Мені приносило задоволення поратися біля плити, особливо якщо було для кого приготувати.

- Доброго ранку, зірочко, – до кухні зайшов Алекс та, підійшовши до мене, ніжно обійняв за талію і цмокнув у щічку.

- Доброго, – я перевернула останній сирник й повернулася до нього.

- Смачно пахне. А що це таке?

- Сирники! Це страва з сиру, – пояснила я.

- Ніколи не пробував.

- Зараз виправимо ситуацію, – я знову повернулася до плити, вимикаючи газ та викладаючи на тарілку гіркою сирники, – ось, тримай, неси на стіл, а я сметану дістану та каву зроблю.

Через пару хвилин ми пили каву та їли сирники. Вони вийшли дуже ніжні та з хрусткою скоринкою. Сама собі вразилася. Це мій певний успіх у кулінарії.

Алекс, не перестаючи, нахвалював цей немудрий сніданок.

- Напрочуд смачна річ! Ти маєш мене навчити їх готувати!

- Звичайно навчу, це не складніше, ніж млинці пекти! Навіть легше, – я широко посміхалася. Було дуже приємно чути від нього слова подяки.

- Чим тобі допомогти сьогодні? Може, ще є щось, що я можу намалювати?

- Хм-м, – я замислилась. – Мабуть малювати не треба, а ось освоїти комп'ютер тобі не завадить.

- Це ось цю чорну коробочку, яка тебе затягує та не відпускає? – Скептично хмикнув Алекс, вказуючи на ноутбук. – Ну вже ні! – він схрестив руки на грудях та насупився.

Я засміялася.

- Дурний ти! Це ж двигун прогресу! Ти не уявляєш, наскільки за допомогою комп'ютера можна полегшити наше життя! У вас на Ямші хіба технічного нічого немає?

– Ні. Тобто є. Магія.

- Ну і це свого роду магія! А ми всі ніби чарівники, – я знову посміхнулася. – Гаразд, цим ми займемося ввечері чи у вихідні. Боюся без мене ти не освоїш основи комп'ютерної грамотності.

- Я його і чіпати боюся!

- Телефон не побоявся чіпати! Адже це теж міні-комп'ютер.

- Серйозно?

- Звісно! – я щосили намагалася не розсміятися. – Я дуже сподіваюся, що ти знайдеш собі заняття, поки я буду на роботі, – підводячись з-за столу, промовила я. – Мені час бігти.

- Вдалого дня, зірочко. Я сумуватиму, – він зробив великі сумні очі.

- Я теж, – зітхнувши, я швидким кроком вийшла з кухні. Потрібно встигнути зібратися, Ірка приїде вже за кілька хвилин.

На роботі я одразу ж зайнялася оформленням макета. Я так влилася у процес створення малюнка Алекса у комп'ютерній графіці, що не помітила, як пролетів день. Зате з екрану монітора на мене дивилася дивовижна картинка, яка особисто мені подобалась та радувала.

Я вибрала ті кольори, в яких я бачила цю картину – смарагдова вода океану неквапом накочує на білий піщаний берег. На великому круглому чорному каменюкі сидить дівчина в білому платті, обрамленому золотою облямівкою. Її довге чорне волосся, гарним водоспадом падає до самої талії. У руках вона тримає велику біло-рожеву раковину з перламутровою перлиною. Вона щиро милується цією природною диковинкою. Поруч із нею на піску хаотично розкидані гелі та шампуні.

Залишилося придумати гарний слоган. Генієм думки у нашій фірмі була Ірка. Роздрукувавши свій макет, я пішла до неї, після чого планувала заглянути і до Анжеліки. Мені кортіло дізнатися про її думку.

- Ір, мені дуже потрібна твоя допомога, – заходячи до її кабінету, сказала я.

- Знову думки мої потрібні? – Піднявши голову від клавіатури, запитала Ірка.

- Вгадала. Ось! – Я поклала перед нею свій макет.

- Кріс, це ж чудово! Це крутіше, ніж мавпочка з тюбиком крему! Це дійсно приголомшливо та незвично.

- Я рада що тобі подобається. Я дуже переживала, що ніхто не оцінить.

- Я вже оцінила. Зараз придумаємо, що написати… Так-так, – Ірка постукала кісточками пальців по столу. – «Гріндей» дарує Вам природну свіжість та підкреслює вашу красу!»

- Ти думаєш, нормально буде? – Я засумнівалася.

- Цілком, можеш ще в Анжеліки спитати, – знизала плечима Ірка.

- А ось і спитаю! Дякую!

Я зайшла до себе, набрала цей напис красивим шрифтом і помістила його біля кромки води.

Мені подобається результат. Начебто і неординарно, і приваблює. Найголовніше – тішить погляд та душу. Я знову роздрукувала макет, що вийшов, й бадьорим кроком попрямувала до кабінету начальниці.

- Анжеліко Юріївно, до вас можна? – Обережно відчинивши двері і зазирнувши в її кабінет, спитала я.