Глава 3

Він був настільки захоплений книгою, що мене не помітив. Я роздягнулася й обережно увійшла до кімнати, взяла пульт, що лежав на дивані і вимкнула телевізор. У кімнаті зависла тиша. Нуль реакції.

- Алехандро, добрий вечір, – сказала я і підійшла ззаду, поклавши свої руки йому на плечі, – що читаєш?

Чоловік здригнувся, випустив книгу і обережно обернувся.

- Кріс? Вітаю! А я тут це… – він винувато дивився на мене.

- Я дивлюся часу дарма ти не гаяв… Успішно хоч?

Алехандро підвівся з підлоги й тепер стояв навпроти, уважно мене роздивляючись. Він виглядав втомленим та зневіреним. Волосся скуйовджене, очі червоні.

- Ні, – тихо сказав він. – Це лише казки, – він обвів рукою книги на підлозі. – Жоден метод не допоміг.

- Ти хочеш сказати, що ти прочитав усі ці книжки за один день? Усі книги, написані незнайомою тобі мовою, лише за один день? – Тепер уже здивувалася я. На підлозі лежало близько двох десятків книг, написаних російською та українською мовами. Зрозуміло, що все з жанру фантастики. Класика у цьому випадку нам не допомогла б. Але навіть мені було б складно їх усі прочитати за день. Ну одну, ну дві – я можу проковтнути за день, якщо зовсім зайнятися нема чим, але не двадцять!

- Ну, по-перше, я тільки їх перегорнув, шукаючи те, що мені потрібно, а по-друге, я розумію мову, якою ти говориш, тебе ж не збентежив той факт, що я спокійно нею розмовляю. Читати складніше, але я намагаюся, а ось писати твоєю мовою я не зможу, цьому треба вчитися спеціально. Моє кільце, – він показав мені гарне мідне колечко, прикрашене рунами по всьому обідку, на безіменному пальці лівої руки, – подароване мені одним старим чарівником на повноліття, допомагає розуміти мову будь-яких істот. Я можу спілкуватися з людьми та тваринами, птахами та рептиліями та взагалі з представниками всього живого світу, який може існувати у Всесвіті.

- Нічого собі! – Тільки і сказала я та обережно сіла в крісло. Цю інформацію так просто не сприйняти. Як може якесь кільце допомагати у вивченні інших мов? Ото було б чудово мати таке ж!

- Кріс! Припини накручувати себе, це все не так страшно, як ти можеш подумати чи уявити.

- Да ти що! Це навпаки чудово! – я аж підскочила на місці, а Алехандро сів переді мною навпочіпки та взяв за руки, – та цьому кільцю на нашій планеті ціни б не було! Ти навіть не уявляєш, скільки різних народів живе на Землі, і кожен говорить своєю мовою!

- Це я знаю, ось по цій штуковині розповідали! – Алехандро показав на плазму на стіні.

Я у відповідь лише хмикнула.

- Ця штуковина називається телевізор!

- Знаю! Але так цікаво іноді побути в невіданні, адже так?

- Можливо, – посміхнулася я. – А тепер розкажи мені, з якою метою ти влаштував увесь цей хаос та безлад у кімнаті?

Чоловік тяжко зітхнув.

- Перевірити хотів, чи справді шафа може бути порталом. На жаль…

Я як могла намагалася стримати сміх, хоча десь у глибині душі розуміла, що якби я опинилася на його місці, вчинила б так само!

- Ех ти!

- Крісті, ну, не смійся, прошу тебе!

- Навіть не думала! І взагалі пішли вечеряти! Напевно, нічого не їв цілий день. Знаю я вас, чоловіків, не нагодуєш – не поїсте! А ще я тобі принесла теплих речей! Тепер зима тобі не страшна.

Весь цей час Алекс дивився на мене з недовірою, а як тільки я перестала говорити, він раптом обійняв мене та шепнув на вушко,

- Я вже казав тобі, що ти – диво?

- Так, – здавлено відповіла я. – Але це нічого не змінює. Ходімо на кухню.

- Ходімо! – засміявся принц.

За вечерею Алехандро розповів мені про все, що зміг вичитати в моїх книгах та висловив припущення, що варто шукати якесь приміщення чи будівлю, на вигляд звичайну, але з загадкою. Можливо, воно зможе знайти таємні двері на його рідну Ямшу.

Я лише скептично посміхнулася. Ні, про існування містичних місць у нашому місті, нашій країні і нарешті на всій нашій планеті я знала. Безліч легенд і міфів складено про такі місця, але перевіряти їх на своїй шкурі мені чомусь не хотілося. Відверто страшно. Але водночас однією теорією ми не обмежимося. Адже, всі способи, які нам на перший погляд здаються навіженими, можуть виявитися дуже ефективними!

- Алексе, миленький, таких місць на нашій Землі сотні.

- Значить, ми їх відвідаємо та перевіримо! – у Алехандро навіть очі засвітилися від захоплення.

- Не все так просто. Я не так багато заробляю, щоб дозволити собі подорожі по всьому світу та й у тебе немає документів, будуть великі проблеми. Все, що ми можемо, це поки що шукати вхід у твій світ у моєму місті та моїй країні…

- Коли розпочнемо? – відразу запитав він. – Кріс, я не можу втрачати час. Якщо я застрягну тут надовго, владу в Ямші прибере до рук Віктор. Я не можу цього допустити. Якщо мій брат зміг ось так вчинити зі мною, просто закинувши мене невідомо куди, то те, що він зробить там… Я навіть думати про це не хочу! Адже йому нічого не стоїть вже сьогодні привести батькові будь-яку дівчину, запевнити, що у них любов на віки та увійти на престол.

- І невже батько так просто повірить?

- А що йому залишиться робити? Мами немає, я зник. Сам він уже немолодий, і з кожним роком йому все важче контролювати всю країну. Це у нас повно енергії та сил. А на третій сотні років бадьорості вже немає.

- Третій сотні? – Здивувалася я. – І скільки ж ви живете?

- Кожен по-різному, – знизав плечима Алехандро, – в середньому близько трьохсот-п'ятисот років. Але! Не порівнюй зі своїм світом, у нас трохи інше літочислення...

- Це я пам'ятаю. Ти щось таке казав.

- Кріс, не забивай цим голову. Йдеться зараз про інше.

- Так, ти маєш рацію, – погодилася я. – Але, давай зараз краще приберемо в кімнаті, а ти поміряєш речі. Завтра та післязавтра на роботі вихідні. Я подумаю, куди можна поїхати у Києві, що тобі показати.

- Домовилися! – напрочуд легко погодився Алекс і першим підвівся з-за столу. Поки він мив посуд, я прибирала у кімнаті. Книги та мої речі треба було повернути на свої місця. Закінчивши на кухні, Алекс активно включився в процес прибирання в кімнаті, і вже за годину в квартирі знову був порядок.