Розділ 40

Руда чуприна лізла йому в незвичайно зелені очі, майже малахітові, і хлопець декілька разів струшував головою, щоб прибрати її. Він глянув на чорнявого, що попри біль негайно звівся на ноги, і, зустрівшись з його бурштиновими очима, різко відвів свій погляд. Кріс швидкими кроками здолав відстань до трону і, ставши на одне коліно й спершись на нього ліктем, схилив голову. 

–Ваша Величносте, ви мене кликали? 
–Так. Піднімися. Хоч на моїй стороні ти лише декілька тижнів, я дуже задоволений твоєю службою. Тому вирішив тебе нагородити, – на обличчі Джорджа з'явилася блискавична посмішка. Він миттю зиркнув на Річарда, що сильно зблід, й знову повернувся до рижика. –Та спочатку хочу почути, кому ти служиш. 
–Авжеж! Для мене велика честь служити Його Величності, найкращому і найсправедливішому імператору всіх часів, Джорджу Дарреллу. Я ніколи не забуду вашу милість. 
–Чудово! Знайдеш мого помічника Девіда. Він віддасть тобі нагороду.  
–Моїй вдячності немає меж! – Кріс знову припав на коліно, ледве не цілуючи підлогу. –Я продовжуватиму служити вам вірою і правдою! 
–Мені подобається твій запал. Можеш іти, – Джордж помахав рукою, відпускаючи рижика. Той піднявся і, ще раз вклонившись, зробив декілька кроків до виходу, доки гучний викрик «Зрадник!» не зупинив його.  

Соня глянула на Річарда, що важким поглядом свердлив Кріса. На ньому лиця не було. Його шкіра набула ледве не білого відтінку, ще більше виділяючи чорнявий колір волосся, а в погляді виднілося величезне розчарування чи навіть відчай. Вона знала, як він дорожив цією людиною і їх дружбою, тому могла лише уявляти, наскільки великий біль він зараз відчуває. Фізичний і душевний.

–Зрадник, – прошипів Річард і його губа сіпнулася. Рижик, вловивши його слова, повільно повернувся до хлопця.  
–Зрадник? Хм... Хіба можна так називати людину, яка просто прагне жити? Минуле залишається в минулому, а своє майбутнє я побудую сам. Нічого особистого.  
–Навіть так? Хах, я зробив велику помилку, вважавши тебе своїм другом.  
–Пробач, будь ласка, та таке моє рішення, – мовив Кріс, відвівши погляд в іншу сторону, через що чорнявий гучно нервово розсміявся.  
–Слабак.  
–Можеш називати мене як хочеш, та я не зміню своєї відповіді. 
–А якщо тобі скажуть розібратися зі мною. Ти зробиш це? –  Річард запитально звів брову, намагаючись зберігати байдужий вираз обличчя, та, почувши у відповідь стверджувальну тишу, гірко скривився і прикусив губу. –Зрадницька криса... Наволоч. Сволота! Погань! 

Рижик підбіг до чорнявого і, за секунду вихопивши ножа, якого завжди носив з собою, підставив йому під горло.

–Ще одне слово і мені не потрібен буде чийсь наказ, щоб розібратися з тобою, – прогарчав Кріс до хлопця, що навіть не моргнув, потрапивши в цю ситуацію. Вони декілька секунд важко свердлили один одного поглядами, після чого зеленоокий прибрав зброю і попрямував до виходу, попередньо вклонившись і вибачившись через свою поведінку перед імператором, що з величезною цікавістю і насолодою спостерігав за їхньою розмовою. 

Двері гучно захлопнулися й на деякий час в кімнаті запанувало мовчання.

–Думаю, тепер ти знаєш відповідь на моє питання, – мовив Джордж, перериваючи гнітючу тишу. Він сильно збадьорився, помітивши невпевнений вигляд Річарда, що вперше за сьогодні схилив голову і втупився у підлогу. –Зрада. Ось що найбільше ранить людину. Тепер я повністю задоволений.

Чорнявий задумано глянув на брата. Його бурштинові очі зблиснули гнівом, чи радше чистою ненавистю, і він рвонув до Джорджа, та охоронці встигли вхопити його за руки. Хлопець, зціпивши зуби, подавив розлюченість, що клекотала і виривалася з грудей. 

–Аха-хах, бачив би ти зараз себе збоку. Без сумнівів всі ці старання не були марними, якщо я можу зріти тебе зараз в такому стані. Дивовижно приємне видовище, – імператор захоплено усміхнувся.  
–Тобі буде набагато болючіше, коли ти все це втратиш. І тоді насолоджуватимусь я. Ти забув одну річ: сміється той, хто сміється останній. 
–З нетерпінням чекатиму того моменту, та поки ти маєш мені розказати, де Франклін. Я не хочу возитися з цим довго, тому сподіваюся, що ти без вибриків розкажеш всю правду. 
–Не дочекаєшся!  
–Значить так? Добре, тоді будемо діяти по-поганому, – Джордж махнув рукою і вартові вивели Соню, що до цього моменту просто стояла в оточенні охоронців. Річард мимоволі сіпнувся, та змусив себе прийняти спокійний вигляд.  

Після короткої перепалки поглядами між імператором і чорнявим, останнього в прямому сенсі поволокли в іншу кімнату через довгі коридори. Хлопець почав впиратися і пручатися, та, побачивши, що це не приносить якогось результату, вирішив покинути спроби вирватися. Він майже змирився з таким результатом, аж доки не оціпенів від побаченого. 

Ізабелла, імператриця і мати Джорджа, що з такими великими зусиллями прагнула посадити його на трон, вийшла назустріч Річарду. В її очах сяяли неприховані іскорки перемоги, торжества і утіхи. Чорнявому навіть здалося, що за цей рік вона помолодшала й розквітла, і він задумався чи це через те, що вона нарешті може знищити його, чи через досягнення її мети щодо правління Джорджа. У будь-якому випадку її переможна посмішка сильно дратувала його й викликала хвилю гніву і обурення. На деяку мить йому почало здаватися, що секунди розтягуються на хвилини, хвилини на години, і казна-скільки часу він вже бачить її ненависний образ. 

Пройшло декілька секунд і Ізабелла зупинилася перед хлопцем, що свердлив її злісним поглядом. 

–Хм, я ти ніяк не змінився. Такий же гордий, неприборканий і самовпевнений, – мовила вона, гучно розсміявшись. 
–Прийму це за комплімент. На жаль, не можу так само сказати про вас. Очевидно, що вам подобається дивитися, як розвалюється імперія.  
–Я не збираюся слухати твою маячню. Просто прийшла побачити тебе в такому жалюгідному становищі і як слід насолодитися цим видовищем.  
–От як? І не боїтеся, що колись ви будете у такій же ситуації? Життя – дивна річ. Хтозна як буде далі, – сказав Річард  і заховав свою невпевненість за легенькою посмішкою.