Розділ 10

ᕦ~•°•~ᕤ

Кронпринц залишився один у своїй кімнаті. Трішки поміркувавши про цю всю ситуацію, він взявся дочитувати книгу, та, як на зло, його думки повертали в якесь інше русло, і довелося відкласти скарб зі знаннями якнайдалі.

Погляд прикувало вікно. Сонце вже сідало. Надворі панувала дивна тривожна атмосфера. У Франкліна зародилося відчуття, що щось має статися... Щось таке, що змінить усе його життя, ба й не тільки його. Ось це «щось» зачепить усіх. Це було таке відчуття, ніби хтось десь гострить ніж, щоб потім всадити його в спину в найнеочікуваніший момент, або коли ти йдеш лісовою стежинкою сам, і відчуваєш, як хтось свердлить тебе поглядом, дихає на вухо, чуєш кроки цієї істоти, яка от-от має напасти.

Шосте чуття чи, може, звичний для нього страх за своє майбутнє?

Кронпринц не знав. Якось занепокоєно він почав ходити кімнатою туди-сюди, аж доки його погляд не натрапив на якийсь маленький предмет біля столу. Придивившись краще, Франклін розгледів перстень.

Він був тоненьким, у формі квітки, прикрашеної різними дорогоцінними камінчиками. Варто було лише взяти його до рук, як у кронпринца в голові прозвучало ім'я Соні.

«Це точно належить їй. Здається, я вже бачив його у неї, – подумав білявчик, і, крутячи й роздивляючись прикрасу, ліг на ліжко. –Цей перстень такий, як і його власниця. Такий тендітний, ніжний і прекрасний, як і вона... Дивовижно! Невже Соня й справді висказала Річарду все, що думає про нього? Звідки у такої квіточки стільки сміливості? Інші бояться навіть прямо в очі йому подивитися. Та й він поводиться дивно. Раніше якби хтось йому все висказав і так поводився з ним, то Річард одразу би прихлопнув цю людину на місці, списуючи це на неналежну поведінку з принцом. Хвилюється, що подумає імператор про нього? Відколи це зупиняє мого любого брата? Дивно... Навіть дуже... Думаю, що не варто зараз бігти до Соні і повертати їй прикрасу. Вона, напевно, вже спить. Поверну завтра. Завтра в нас буде час поговорити».

Кронпринц відставив перстень і ліг спати.

Тим часом сіроока крутилася з боку в бік і ніяк не могла заснути. Сьогоднішня розмова з Франкліном дуже її збадьорила, а його обіцянка виконати її мрію закинула дівчину в якийсь рожевий куточок її фантазій, туди, де все було лагідним і пухнастим.

Ідучи до своєї кімнати, русява помітила, що персня на її руці немає. Ця прикраса була для неї дуже цінною, так як це єдина річ, що залишилася з її світу. Сіроока згадала, що крутила каблучку тоді, коли намагалася розповісти кронпринцу про свою ситуацію. Якось так вона намагалася зняти своє напруження... Зняла... От тільки не хвилювання, а перстень. Подумавши, що повертатися зараз в його кімнату недоречно, дівчина продовжила шлях до своїх покоїв, а там, не гаючи часу, вона вмостилася спати. День видався важким і довгим. Аж занадто... Та сон чомусь оминав Соню, і вона думками поверталася до кронпринца.

«Як добре, що він погодився мені допомогти вибратися з цієї халепи, – думала русява. –Інакше Річард мене б точно з'їв. І як брати можуть бути такими різними? Вони відрізняються не тільки характерами, а й зовнішністю. У Франкліна біле, мов молоко, волосся і блакитні очі. Він такий спокійний, добрий і врівноважений. Біля нього я відчуваю себе ніби на хмаринці. Зовсім інша справа з Річардом. Його чорняве волосся і бурштинові очі чітко видають у ньому вовка. У його погляді завжди горить вогонь, готовий спалити всіх, хто якось криво на нього подивиться. Сам він швидкий, може настояти на своєму, готовий прокласти собі дорогу до вершини, незважаючи на інших. Біля нього я почуваю себе занепокоєно. Хто знає, коли він може напасти на тебе. Цікаво, він справді перевертень, як каже народ? Ні, цього бути не може! Відколи я почала вірити в таку маячню? Це так на мене діють їхні правила палацу. Та це не змінює того факту, що вони різні, як вода і вогонь. Єдине, що в них спільне, так це те, що вони обидва красунчики... Краще не думати про дурню, а скоріше засипати. Завтра я нарешті вийду з цієї клітки, і заодно проведу час з Франкліном».

Ранок видався теплим. Ще більше Соню гріла думка про зустріч із кронпринцом. Швидко поснідавши, вона одягнула сукню, яка найбільше підходила для кінної прогулянки. Дівчина вже збиралася виходити зі своєї кімнати, як її зупинила Кіра і передала їй конвертик з листом від білявчика. Зміст тексту був таким:

«Доброго ранку, принцесо! Сподіваюся, ви добре спали. Знаю, що дуже чекали цього дня, та мушу вас трішки засмутити. Імператор збирає нараду, і я, яким би великим не було моє бажання провести час з вами, мушу скоритися його волі... Прошу вибачення. Та ніхто не казав, що ваша мрія сьогодні не здійсниться. Обіцянки потрібно виконувати. Тільки, прошу вас, будьте обережними. З вами я посилаю свого помічника – Едварда. Якщо будуть якісь питання, то звертайтеся до нього. Слідкуйте за своєю безпекою. І ще одне... Вчора ввечері у своїй кімнаті я знайшов перстень. Напевно, він належить вам. Так, як зустрітись з вами я не зміг, то передаю каблучку в конверті. І ще раз прошу вибачення за те, що не зміг сьогодні вас супроводжувати. Бажаю весело провести час».

Така звістка, звичайно, засмутила Соню, та радувало те, що хоча б прогулянку лісом ніхто не відміняв. А ще кронпринц так піклується про неї. Двічі нагадав про безпеку. Це неймовірно тішило дівчину.

Сіроока перевернула конверт і, отримавши назад свою прикрасу, миттю натягнула її на палець, після чого попрямувала надвір. Там чекав Едвард із ще кількома людьми. Як тільки русява вилізла на коня, всі рушили. У Соні ніби камінь з плечей впав, коли її група покинула палац. А далі, виїхавши з містечка, вона побачила ліс...

Ще ніколи у своєму житті дівчина не бачила такої краси. Раніше, милуючись чарівними рослинами в саду, вона думала, що всіх їх вивели для імператора. Виявляється, що вся рослинність тут була такою захоплюючою. І навіть дикий ліс здавався парком, ніби його навмисно висадив якийсь відомий ландшафтний архітектор.