ГЛАВА 4

          Феріт стримав слово й всіляко уникав дівчини. Принаймні їй так здалося. Вона не бачила його від дати самої екскурсії. Вечір третього дня без його присутності. Марина відчувала змішані почуття, з одного боку розчарування, з іншого полегшення. Хоча, який сенс ображатися? Сама винна. Сама поводила себе так, щоб вже точно не мав бажання бачитися з нею знову. Та ще й про нареченого випалила з опалу. Він явно зараз  не страждає від відсутності чарівних та спокусливих жінок у його житті. Одна тільки Берті – ходячий секс. Що вже казати про інших. Дівчат, які хочуть приємно провести час й точно не будуть натякати на серйозні стосунки, хоча б тому, що самодостатні і зовсім їх не потребують. А все, що їм треба – гарненько розважитися в його ненав’язливому товаристві. Ну і у ліжку звичайно.  Це вона занудна сіра панчоха, яка геть не вміє розважатися й отримувати задоволення від життя. Не дивно, що наречений від неї утік.

          А з іншого боку… Чому вона мусить вчиняти шаблонно, тільки тому, що є такі жінки?! Вона інша. Чому їй має бути соромно, що у першу чергу шукає чоловіка, який прагнутиме до серйозних стосунків з нею? Що поганого у слові «вірність», «довіра», «безпека»? Саме таких стосунків вона потребує, а не курортного роману з терпким післясмаком розчарування. Коли одразу зрозуміло, що продовження не буде бо між ними прірва…

          Вже досить пізня година, а вона крутиться в ліжку й не може ніяк заснути. А може їй слід трішки пройтися? Свіже морське повітря, ось що їй треба!  Тому надягнула джинсовий костюм сірого кольору та пішла пройтися берегом. Як у той вечір перелізла знову через огорожу на понтоні. Ніч була тихою, море спокійним. Неспішним кроком вона йшла по дерев’яному настилу.

          Відчуття були змішані. От чого точно не відчуває, то це страху. Знову й знову яскраві спомини того вечора. І те місце, де вперше він торкнувся до неї…

         То чому так серце прискорено забилося, лише вона потрапила сюди знову. Все ж очевидно, ніякого продовження… Хай все буде так як є. І просто ідеально, що вони знову не перетинаються. Скоро її відпустка закінчиться і вона повернеться в звичне оточення. Але від цього не ставало краще, а навпаки. Знову колишній і дошкульні погляди колег. Обговорення її «персони» у всіх ракурсах і брудних деталях. Можна звичайно спробувати перевестися у інше відділення, чи взагалі знайти іншу роботу. От тільки на це знадобиться час, і хоча б якась фінансова стабільність. Адже майже всі гроші, які вона отримала у вигляді зарплатні і відпускних вона витратила на путівку.

Марина

          Тиша, спокій, навкруги жодної душі. Але… Десь в далечині Марина щось почула, інстинктивно обернулася і помітила  у світлі ліхтаря знайому постать. Серце шалено прискорилося.

            Він вдягнений у джинси і джинсову сорочку з закоченими рукавами. Такий же магнетично привабливий, і за ці дні зовсім не змінився.

– Знаєш, ностальгувати за моїми дотиками легко можна і у денний час, а не висмикувати мене з ліжка посеред ночі! - Промовив він і засунув руки у кишені, схиливши голову трішки набік.

            Кров одразу прилила до її обличчя, через те що її так влучно «спалили» на місці «злочину»…

–  Як ти дізнався що я тут? Ти володієш даром передбачення? – Запитала вона, намагаючись привести думки до ладу.

–  Ні я володію гаджетом з програмою до камери, яка он на тому стовпі й яка спрацьовує після заходу сонця на рух.

–  Так просто? –  Здивувалася вона.

–  Так, так просто. А тепер бігом звідси! –  Суворим тоном промовив, показав жестом на берег.

            Та з нею командний тон чомусь не спрацював. Просто не сьогодні і не тут!

- А я до команд не привчена, якщо ти не помітив, то я дівчина, а не ручний пес! – Викрикнула і підняла догори підборіддя. – А цілуєшся ти швидше за все посередньо, не треба лестити собі.

- Як ти можеш це стверджувати, коли ні разу не спробувала? Чи тебе завжди цілували так наче робили штучне дихання? – Запитав і наблизився до дівчини майже впритул.

- Отже зачепило? Я не перша це тобі кажу? – Її очі загорілися.

- Хочеш спробувати?

- Нізащо! Мені це не потрібно! До того ж в мене є наречений!

- Не грайся зі мною, - прошепотів тихо на вушко, хижо притягнувши її до себе.

        Вона зойкнула й завмерла, всі слова вмить щезли, залишивши по собі суцільну порожнечу. Все, що вона бачить зараз, все на чому сконцентрована це його темні очі і губи, які почали розтягуватися у іронічній посмішці. Він схилився ще ближче до її губ і Марина закрила очі в солодкому передчутті.

- Так не хочеться, що аж очі закрила! І думати забула про свого нареченого! – Він миттю відпустив її.

- Ти! Ти! - Намагалася підібрати влучне слово, задихаючись від образи і обурення. – Бовдур, ось хто ти!

- Так-так! І маніяк, не забуть додати! – Покепкував з неї будучи при цьому абсолютно серйозним та виваженим.

         Це  лише на неї подіяла так близькість?

- Я не шуткую, Марино! Бігом звідси! Мені в житті і так проблем вистачає, ще й за твою дупу відповідати, яка скрізь шукає пригод!