Розділ 1

Інколи щедрість породжує дещо більше, ніж вдячність.

З особистих щоденників принца Ейдена Рейклов.

– Чи довго ще ти збираєшся бацькатись з отим всім, Флейр? – ковтаючи зівок, питаю я у своєї подруги.

У відповідь вона лише з дурною посмішкою двічі пожимає плечима та продовжує бацькатись у грязюці, котру називає «алхімією». Справді – ніколи не міг зрозуміти, чому для Флейр алхімія настільки цікава, що вона готова половину свого вільного часу витрачати на це. Інколи я й саму Флейр не розумів, адже іншу половину часу вона витрачає на виштрудування книжок.

Нажаль,  стільки часу, як вона, я не маю, тому мені образливо, що вона перестає звертати на мене увагу, займаючись своїми справами – адже скоро мені потрібно повертатись, бо якщо мій батько помітить мою відсутність, навряд чи це добре закінчиться.

– Ну годі, Флейр. Благаю. – різким рухом встаю з трави та скорочую дистанцію між нами, що дає можливість побачити результат її роботи – виглядає, як готовий еліксир, але для чого він, вважаю, відомо лише цій дивачці. – У мене залишилось мало часу, я не маю змоги щодня приходити на половину дня та витріщатись на те, як ти займаєшся всім, крім того, щоб поспілкуватись зі мною.

-- Ейдене, але ж ти навіть не хочеш мені розповісти, що тебе змушує щодня повертатись назад через декілька годин опісля того, як ти прийшов. – вона кидає цю шпильку постійно, бо я досі не розповів. Але це має залишатись у таємниці заради нас обох. Особливо заради неї. – Здається, нібито я скоро почну вгадувати причини, через які це відбувається. Але це…

Вона повертається обличчям до мене і тицяє мені в обличчя колбу зі своїм еліксиром. Далі вона закочує очі – впевнений, що несвідомо скривив обличчя та вона це побачила, і  знову тицяє мені тим еліксиром:

– Тобі пригодиться, візьми.

– І що цей… «еліксир», на твою думку, може корисного зробити?

– Мені не подобається те, як ти виділив слово «еліксир». -  вона проводить пальцем по носі, як робили б люди, котрі носять окуляри, але їх у неї не було. – Не знаю, чого ж ти саме боїшся, крихітко Ейді, але це допоможе тобі при небезпеці. Як би ж ти мені розповів, мені було б набагато легше тобі допомогти. Але моєї провини у тому, що ти сьогодні заявився в післяобідній час, немає.  Враховуючи те, що я щодня у цю годину практикуюсь в алхімії.

О, справді, я заявився? Ну яке ж стерво, просто язик без кісток. Але незважаючи на наші теплі взаєими, я не можу їй розповісти про себе більше, ніж вона знає. Цілком можливо, що я й сам багато чого не знаю про цю дівчину. Щодня, протягом, здається, трьох років, ми майже щодня зустрічаємось тут – у густому лісі на спірній території Королівства Аватерна. Ідеальне місце для таємних зустрічей, інакше й не скажеш. Флейр не знає, звідки приходжу я, але й також не розповідає про те, звідки приходить сама. Навіть якщо вона мешкає в найближчому поселенні, відстань від нього вражає – а те, що ця дівка спроможна пронести через таку відстань все своє алхімічне лайно, мене лише дивує.

Звісно, я багато разів думав, чи не розповісти їй про все. Можливо, так було б краще, адже розповісти я бажав не лише про те, хто я насправді, але й про свої почуття. Але навіть якщо я розповім – вона, цілком ймовірно, відмовить мені. Або другий варіант – батько не дасть нам бути разом. Я майбутній король Аватерни. Загалом, мені залишилось півроку навчання, а тоді батько перевірить мої навички. І якщо результат буде для нього задовільним, ми почнемо готуватись до коронації.

– То чи довго я буду чекати на відповідь? Хоча б якусь, Ейді?

І знов оте скорочення «Ейді», котрим вона мене просто дражнить, адже знає, що я ненавиджу, як це звучить. Буцімто я мале дитя, але ж це не так. Я впевнений, що старший за Флейр майже на рік.

Вона клацає пальцями біля моїх очей, стоячи у мене перед обличчям і виглядає роздратованою. Її чорняве волосся вʼється від вітру, а в очах якась незрозуміла мені емоція. Я похитую головою, проганяючи залишки думок та відповідаю:

– Я лише на хвилю задумався, а ти вже істериш, дівко. Вгамуйся.

Вимовив і заплющив очі, трішки повернувши голову наліво - і не дарма. Майже одразу Флейр заряджає мені ляпаса, як завжди робить у таких ситуаціях. Вона ніколи не змінюється.

Посміхаючись, я розплющив очі та дивлюсь на неї - вона дивиться на мене, а в її очах я не бачу нічого. Загалом, мене інколи напружувала ця порожнеча в цих синіх очах, котра змінювалась лише тією незрозумілою мені емоцією. Ліва щока горить від руки Флейр, а вона сама відійшла назад та потирає долоню - удар був сильним, і здається мені, що щока болітиме ще пару днів.

– Обожнюю, коли ти гніваєшся. Тобі не завадить частіше показувати свої емоції, Флейр.

– А тобі не завадить вбити мізки в голову, Ейді.

Я волів би відповісти, але вона махнула рукою, ніби говорячи «до зустрічі» та пішла геть, залишився у лісі своє приладдя. Чесно кажучи, я не дуже добре знав, що розташоване у тій стороні, куди вона пішла, та й взагалі, чи була та місцина її домівкою? Адже цілком вірогідно, що вона, як і я, обирала проміжні пункти, щоб я не міг слідкувати за нею. Власне, саме так вона й пояснила б це - знаю це напевне.

Я дивлюсь на небо, намагаючись зорієнтуватися для того, щоб повернутись додому. По розташуванню сонця в даний момент нарешті розумію, куди мені рухатись та, повертаючись спиною до місця, де мить тому було обличчя подруги, прямую у південно-східному напрямку, знову пригадуючи першу зустріч з Флейр.

З палацу я почав тікати у розквіт підліткового періоду, бажання вільно бігати разом с ровесниками та перечити батькові одного дня привело мене на ринок у північно-східній частині королівства. Власне, у самій східній частині території королівства був розташований палац, а під ним, згідно мапам, прилегла до палацу територія. Західна частина королівства була заселена людьми з різних частин населення: чим західніше територія, тим бідніші люди там мешкали.