Розділ 1 - 1

Сьогодні один з найщасливіших днів у моєму житті. Або, принаймні, мав би бути. Сьогодні найкрасивіший хлопець міста зробив мені пропозицію. Так чому ж я не відчуваю нічого схожого на щастя? Чому я не тремчу від радості та не стрибаю до стелі від такої знаменної події? Чому я не в захваті від перспективи стати дружиною секс-символу, за яким зітхає чи не половина жінок університету?

Тому що я терпіти не можу цього білявого, блакитноокого сноба. Чому він вирішив, що Аполлінарій звучить благородніше, ніж Павло, я не знаю. Крім того, впевненість у тому, що наші «гарячі» почуття взаємні, не додає радості від такої події. І Паша любить мене не більше, ніж я його.

Хтось може не бачити в цьому проблеми. Не любиш – не одружуйся. У моєму випадку, точніше, не погоджуйся виходити заміж. Але я погодилася на заручини. І тепер шалено «щаслива». Через місяць компанія з виробництва тканин мого батька «Ткаліте» об'єднається з найбільшою в регіоні компанією з виробництва одягу класу люкс, що належить родині Паші.

 Якщо ти хочеш виглядати в очах світських левиць більш-менш пристойно, одягатися в моделі фірми «Сейзен» вважається обов'язковим. Незважаючи на мою обізнаність у моді та вміння одягатися як принцеса, я часто порушувала правила пристойного вбрання. Щоразу, коли друзі батька та родичі  збиралися в нашому домі, або коли відбувалися світські раути, я завжди приходила в моїх улюблених джинсах і топіку, який я вибирала навмання, незалежно від кольору чи фасону.

Мій батько називав ці демонстрації «витівками» і кричав на мене так голосно, що стіни будинку щоразу здригалися. Я слухала його крики з належним каяттям на обличчі, поки предок повністю не виснажувався. Потім починався спокійніший період виховного процесу:

– Вікторіє, – цікавився батько у своєї недолугої доньки, хитаючи головою. – Чому ти так поводишся перед людьми, від яких безпосередньо залежить наш добробут?

– Що ж я зробила? – прикидаюся ображеною.

– Невже так важко інколи носити одяг, який тобі регулярно надсилає Герасим Корнійович? Як ти думаєш, як я себе почуваю, коли він приходить до мене в гості й здивовано дивиться на те лахміття, яке на тобі одягнене?

Вибачаюся, погоджуюся, киваю на знак покори, винувато кліпаю очима й обіцяю більше так не робити. Загалом, належним чином розкаююсь. До наступного разу. Зрештою, батько випроваджує мене з кабінету.

Так було завжди. Окрім сьогоднішнього дня.

Зранку батько викликав мене до кабінету й одразу приголомшив новиною, що Паша, вибачте, Аполлінарій Герасимович Красін зробив Вікторії Валеріївні Перовій, тобто мені, пропозицію. Звичайно, така можливість випадає лише раз у житті, і упустити її неможливо. Мій батько поспішив на це звернути мою увагу, сказав, що згоден на сто відсотків, і Аполлінарія запевнив, що я теж не буду проти.

Як тільки я не пробувала переконати батька, мені це не вдалося. На будь-який мій аргумент тато мав лише одну відповідь. «Рай у хатині з коханим – це тільки в казках буває». І він, як люблячий батько, намагався зробити все можливе, щоб його дочка була в безпеці й щаслива. Навіть якщо зараз я не до кінця розумію його точку зору, то згодом я буду йому вдячна.

Мій татусь серйозно вірить, що в природі не існує нікого більш відповідного в мої наречені, чим Павло.Я ж так не вважаю. Я терпіти не можу цього чоловіка. 

Бездоганна зачіска, жодного пасма не вибивається, промениста посмішка, яка демонструє білосніжні зуби, висока фігура атлета і костюм, який сидить, як влитий. Край хустинки завжди знаходиться на однаковій висоті від нагрудної кишені піджака. Кілька разів у мене виникало бажання потягнути за цей білий краєчок. Можливо, він вшитий у кишеню? Проте, дозволити собі таку вільність стосовно ідеалу.в людській подобі, неможливо.

І ось мені запропонували вийти заміж за цього ходячого манекена з холодними, гострими очима.

Коли всі аргументи були вичерпано, я розіграла свій останній безпрограшний козир – розплакалась.

Але цього разу він не спрацював.

– Вікторіє, – сказав батько, не зважаючи на мої сльози, – Павло прийде знову о десятій, і якщо ти йому відмовиш, можеш вважати себе повністю незалежною. Жодної копійки від мене ти не отримаєш, зрозуміла?

Подумаєш! Ну і гаразд! Обійдуся якийсь час і без грошей батька.

Очевидно, розцінивши моє мовчання та шмигання носом як непримиренну позицію, тато продовжив:

– Твоя плата за навчання теж сюди входить.

Ось тепер «ой». Мені подобається вчитися, тільки тому, що мені цікаво. Тому, коли батько наполіг на тому, що мені потрібен не менше ніж університетський диплом, я обрала факультет моди, аксесуарів та моделювання. Проте виявилося, що навчання тут платне. У тому ж закладі, де я навчалася майже два роки, кандидат в мої чоловіки закінчував шостий курс.

– Тату, -- вигукнула в шоку, навіть забувши, що саме зараз я плачу. – Ти не можеш так зі мною вчинити!

– Можу, – твердо сказав батько. – Я не дозволю якомусь шмаркачу жити твоїм коштом і витрачати мої гроші в моєму ж домі. Не для цього я працював стільки років. Крім того, Павла я знаю вже досить непогано і довіряю йому, як самому собі. Ви будете з ним щасливі. Я в цьому переконаний.

– Тату, я його не кохаю. Мало того, я його терпіти не можу. Мене нудить від однієї думки про нього.

Тут у двері кабінету постукали, і на порозі з'явився саме предмет нашого обговорення. Очевидно, його впустила Ксенія, хатня робітниця. Кам'яний вираз обличчя, стиснуті губи явно свідчили про те, що мої останні слова не залишилися гостем непоміченими. Тільки глухий міг не почути мої відчайдушні крики.

Невже після цього Павло захоче знову зробити пропозицію? Навряд чи.

– Доброго ранку, Вікторіє, – крижаним голосом промовив Аполлінарій Герасимович Красін, ледь розтуливши губи. – Я прийшов просити тебе стати моєю коханою дружиною.

Я з жахом дивилася на нього. Як він може? Після того, що він щойно почув? З якої причини він вирішив зробити мені пропозицію? Він повністю незалежний. Сам платить за своє навчання. Пашка – повноправний партнер фірми Сейзен, і йому не потрібно турбуватися про свої фінансові проблеми. Проте, почекавши кілька секунд, він підійшов до мене, став на одне коліно і простягнув коробочку з приголомшливою діамантовою обручкою.