Розділ 4

Спросоння Агата ледь не вичитала Фаню, який посмів увімкнути будильник на відпочинку — взагалі його увімкнути!  Вона давненько підіймалася з ліжка тоді, коли просиналася сама. Так він ще й мелодію поставив таку, що затуляй вуха, чи не затуляй…

Аж раптом Агата усвідомила, що це ніякий не будильник, а знову галасують когути. Цікаво, як же ж тут живуть відпочивальники? Невже просинаються з півнями та лягають теж з ними? Хіба це нікому не дошкуляє? Хоча, якщо судити за кількістю відпочивальників, то виходить, що не надто.

Тоді їй конче потрібні earplug. Як же це буде її рідною? Треба буде запитати у Фані. Цей чоловік знає все.

Знімати пов’язку для сну Агата не поспішала. Навіть не сумнівалась, що очі болітимуть так само як і голова. Вчора, а точніше вже сьогодні, коли нарешті скінчились посиденьки у ресторані, а Агата з жахом чекала на повернення до «Гуцулки К.» на своїх двох та на підборах, Василь знову її здивував. Він зателефонував товаришеві  — виглядало так, що в цьому містечку, так чи інакше, всі були знайомі — та примусив піднятися бідолаху з ліжка. І вже за десять хвилин Василь, добряче на підпитку, жахливо галасливий, проте безмежно щирий, особисто супроводив Агату до виходу з ресторану, де на них чекав…

У якусь мить жінка вирішила, що таки хильнула зайвого, бо перед порогом стояв кабріолет. Справжнісінький! Агата не пам’ятала, коли востаннє їздила без дашка. А тут надраєна до блиску — капот світився навіть уночі — не надто сучасна, проте величезна американська модель. Цікаво, куди ж господарі на ньому їздять? Не дрова ж ним возять.

— Нічого собі! — навіть Фаня не втримався від вигуку. — Це з… музею?

— У нас тут у кожному дворі свій музей, — зареготав Василь. — Це — мій товариш Петро… Петро, познайомся з пані Агатою.

— Доброї ночі, — пробубонів сонний чолов’яга. — Може ми вже поїдемо, а то завтра субота.

— Ви працюєте суботами? — поцікавився Фаня.

— Іноді й неділями. У нас тут… — Що саме тут, Василь не доказав, мабуть, забув. Махнув рукою, з силою відчинив дверцята автомобіля й жестом запросив Агату сідати. — Влаштовуйтеся зручно. Тут місця досить. Моя Орися заночує у сестри.

Василь влаштувався біля водія, а Фаня — коло Агати. Авто тихо рушило з місця, тільки галька зашурхотіла.

— Так чим ви займаєтесь, пане Петро? — поцікавилась Агата, щоб не заснути.

— По весіллях я, — стримано відповів водій.

— Він молодят возить,  — втрутився Василь. — Ця «фіра» має на світлинах пречудовий вигляд.

— Що, вибачте? — перепитав Фаня. — Фіра — то така, таке… Що?

— То такий віз, або підвода. А перевізник зветься фірманом.

— Кабріолет — фіра?! Це так… — Фаня зробив рукою оберт у повітрі й лише тоді закінчив фразу: — Екзотично!

— А як вона, чи то він на фотках круто виглядає! Я вам потім покажу. Коли мій син одружувався, Петро його цілісінький день возив: і до РАЦСу, і до церкви, і до ресторану, а потім додому…

— Прибули, — несподівано перебив Василя його товариш.

— Але ж тут зовсім близько! Чому ж ми тоді так довго йшли?

— Трасою — коротко, а от пішки… Мусив же я вас людям показати. А то вони на слово не повірять, що у нас у «Гуцулці» гостювали такі визначні люди.

Агата була настільки втомленою, що не могла ані сперечатись, ані обурюватися. Та й сенсу в цьому вона не бачила. Такий вже є той Василь.

— Дякую вам, пане Петре, і вдалих вихідних, — промовила чемно й почимчикувала до своєї кімнати. Вперше за довгий час вона лягла в ліжко, не прийнявши душ.

Що ж, треба примусити себе підвестися, і зробити це зараз. Цікаво, як там почувається Фаня?

Її секретар був людиною не надто помітною — в інших місцях, не тут. В цім краю він точно привертав до себе увагу і одягом, і манерами. Проте свого часу Фаня став для Агати справжньою знахідкою.

Він був сином помічника режисера, який багато років працював разом з чоловіком Агати. Своєю чергою Феофан, хоча й отримав університетську освіту, теж мав намір пов’язати своє життя з кінематографом. Він днював та ночував на знімальних майданчиках, виконуючи найрізноманітнішу роботу.

Проте Руді, як виявилося, мав на цього хлопця інші плани. Він задумав чимось зайняти Агату, щоб вона за щораз не нила йому про нові ролі, і спробував відвернути її увагу розвагами. Руді вмовив відданого Фаню, саме так його кликала матуся, супроводжувати свою непосидючу дружину на вечірки. Поступово стосунки Агати та старшого більш ніж на десять років Фані стали практично дружніми, і Руді запропонував хлопцеві посаду особистого секретаря при своїй дружині.

Розважливий Феофан вирішив, що це краще, ніж нічого, і поставився до своєї служби з усією серйозністю. Він навіть дистанційно, в додаток до філологічної освіти, провчився декілька семестрів на юридичному та психологічному факультетах, а ще майже досконало вивчив її рідну мову, аби лише стати Агаті в пригоді. Хоча вони й проводили багато часу разом, дівчина ніколи не чула про якихось жінок в житті непоказного та надзвичайно інтелігентного Фані. Напевно вони існували, проте це жодного разу не стало на заваді виконанню ним обов’язків.

Поступово Феофан став для Агати  найкращим другом, фактично рідною людиною, котрій вона могла довірити все. На жаль, про справжню родину цього ж самого вона сказати не могла. Вони так і не змирилися з тим, що Агата втекла так далеко, і навіть не підіймали слухавку, коли вона телефонувала. Після втрати чоловіка, коли Агата отримала спадок, вона почала надсилати батькам гроші, та налагодити стосунки їм так і не вдалося. Проте в неї був її милий Фаня, котрий жодного разу її не підвів.