Розділ 3

Їжа виявилась смачною, хоча й калорійною — Агата у свої тридцять шість  вже ретельно підраховувала калорії, а вино — на диво приємним, проте міцнішим, ніж вона зазвичай вживала. Та з часом Агата вирішила, що це навіть на краще, бо з кожним новим мілілітром співрозмовники здавалися їй все більш приємними та навіть дотепними. Та й сам вечір перестав виглядати таким вже пропащим.

Коли зовсім неочікувано для Агати в ресторанчику залунала жива музика, Василь одразу ж потягнув її до танцю. Вона не встигла отямитись, як вже кружляла по маленькому танцмайданчику в обіймах досить спритного як на свою вагу господаря садиби.

А потім Агаті довелося промокати чоло серветкою, бо танець виявився занадто швидким для її багатостраждальних підборів. Фаня миттєво, без прохань та зайвих слів налив у склянку води та підсунув її Агаті. Вона зробила лише ковток, коли у залі залунала сумна пісня про кохання між дівчиною та зрадливим парубком.

 — Лиш одній в цілім світі… — проспівала вона ледь чутно. — Всі вони лише обіцяють.

— Ти про кого, Агусю? — тихенько запитав Фаня.

— Про чоловіків, звісно ж.

— Ну, не всі ж ми зрадливі. Зустрічаються серед нас і вірні.

— Отож-бо й воно — зустрічаються. До того ж невідомо, де їх шукати — цих вірних.

Фаня легенько поплескав її по руці.

— Він сам знайдеться, люба. Треба лише трохи зачекати, та й усе.

— Майже сім років чую від тебе одне й те ж. Мабуть, цей вірний десь заблукав. Або зустрів іншу.

— Агусю…

— Це прізвисько дуже нагадує дитяче харчування, — поморщилася Агата, але швиденько вирівняла чоло. Тільки зморшок їй і не вистачало.

— А ти і є дитина. Хіба ні? Можеш дозволити собі будь-кого, кращого з найкращих, але чомусь перебираєш. Згадай хоча б того італійського графа…

— Тільки не його!

— Нехай. Але я не можу пригадати, щоб у тебе взагалі хтось був. Насправді, а не для преси. Скільки ти вже одна?

— Надто давно. Надто, — зітхнула Агата та поглянула на молодика, що продовжував гіпнотизувати її поглядом. Він сидів у компанії виключно молодих людей — хлопців та дівчат. До того ж доволі симпатичних, як на думку Агати. Тому зовсім незрозуміло навіщо він стріляє очима в напрямку вже далеко не юної особи? Можливо, йому подобаються жінки старші за віком?

«Що за думки, Агато? Ви ж навіть не знайомі».

Агата народилась в іншій частині країни. В цих місцях жодного разу не була, бо ще зовсім юною поїхала до Штатів. Проте навіть вона зрозуміла, що хлопець цей — не місцевий. Виглядав він на мешканця міста й носив доволі дорогий одяг. Чим може займатись така людина, окрім того, щоб ходити на вечірки та їздити на дорогих автівках?

Міркуючи про все це, Агата мимоволі дивилась у бік хлопця, і той, мабуть, зрозумів її цікавість по-своєму. А може й правильно, бо вона й сама не знала, чого бажає в цю хвилину, годину, останні декілька років. Хоч би що там було, парубок підвівся та підійшов до Агати. Нахилився та запитав майже пошепки, біля самісінького вуха, зігрівши його диханням:

— Потанцюєте зі мною?

Чому б ні? Що вона втрачає? Зайву ложку… Як же цю страву назвав Василь? Здається баношем. До цього дня Агата ніколи не куштувала кукурудзяної каші. Що вже казати про Фаню! Той чемно пив розведене водою вино та спостерігав за розмовою між Агатою та її залицяльником.

— Можна й потанцювати, — відповіла хлопцеві байдужим тоном, аби він не думав, що Агата цього жадала.

Під якусь повільну мелодію парубок все сильніше та досить нахабно притискав її до себе, а перепона у вигляді шифону не могла взагалі вважатися за перепону. Проте Агаті було байдуже до цих дрібниць, адже партнер танцював доволі вправно, пахнув дорогим одеколоном, й дозволяти зайве при такій кількості людей навряд чи наважиться. Хоча, здається, вона поспішила з висновками, бо чоловічі руки в якийсь момент опустились майже на її стегна.

Ще хвилину Агата прислухалась до відгуку власного тіла, намагаюсь віднайти щось, що могло б стати основою для більш серйозного флірту, проте нічого такого не відчула. Та коли вона відкрила рота, щоб зробити зауваження симпатичному нахабі, він раптом запитав:

— Ви ж Агата?

— Що?

Від несподіванки вона спочатку напружилась. Агата не хотіла розголосу та нашестя преси. Проте за мить вирішила, що парубок почув її ім’я з вуст галасливого Василя. Той вже підводив до їхнього столика кількох друзів, аби познайомити з гостею. От тобі й усамітнилася.

— Агата Бемер. Вашим чоловіком був режисер Рудольф Хуг, — виразно, щоб було чутно крізь музику, промовив хлопець. — Ви надзвичайно чарівні в ролі Джен.

* * *

Невже ще хтось пам’ятає її єдину акторську роботу — Джен? Наскільки Агата пам’ятала, на батьківщині ця стрічка навіть не була у прокаті. Можливо, вона щось призабула?

— Звідкіля такі знання? — В ті часи хлопець точно ще був підлітком і навряд чи цікавився драмою. Проте Агата вирішила не наголошувати на віці, бо це точно не на її користь. — Гугл проговорився?