Примарна омана

Розділ 16

Оляна далі не відчувала нічого. Поринула у власні марення та спогади. Бачила себе ніби збоку, немовби стежила. Вона — маленька дівчина восьми років — слідкувала, як усі метушились на подвір'ї. Мати зі сльозами на очах то забігала у хату, то вибігала з неї. Оляну тримала за руку старша на шість років сестра, Марія. По іншу сторону стояв брат Іванко.

​— Не заходьте в хату, — наблизився батько. — У жодному разі. Що б не відбувалося. Чули?

​Марія закивала.

​З хати долинали жахливі, якісь нелюдські крики. Здавалося, там когось ріжуть живцем. А подекуди крики скидались на звірині завивання та гарчання водночас.

​— А чому не можна заходити? — запитав Іванко.

​— Що з бабусею? — одразу наперебій заговорила Оляна. — Її боляче?

​— Боляче, — присів навпочіпки батько і взяв доньку за плечі. — Дуже боляче. Вона сильно хвора і може вас не впізнати. Але скоро прийде священник, щоб посповідати її. І бабусі стане легше.

​— Господь допоможе їй? — з усіх сил тримався Іванко, щоб не заплакати. Дванадцятирічному хлопчикові це не личило.

​— Так. Звичайно, допоможе. А поки ви повинні залишатися тут. Зрозуміло?

​Усі троє в унісон закивали.

​— Павле! — покликала чоловіка Ганна.

​Батько натягнуто усміхнувся і пішов до хати. Крики не припинялися ні на мить.

​— Чому нам не дозволяють бачити бабусю? — звела погляд зелених очей на сестру Оляна.

​— Що за запитання? — обурилась Марія. — Батько сказали, отже так має бути. Так правильно.

​— Тато знають, як краще, — підтримав старшу сестру Іванко.

​Оляна насупила брови та надула щоки. Вивільнила руку із Марієної і схрестила їх на грудях. З усіх онуків баба Параска найбільше любила Оляну. Вони кожен день проводили разом. По господарстві Параска вже мало чим могла допомогти. Принаймні так вважала її донька та зять. Тому старенька залюбки зайнялася своєю улюбленою справою — збирала трави та гриби, сушила їх та робила різні лікувальні зілля. Заварені чаї з них добре допомагали від застуди і не лише. Мало не кожен у селі приходив до старої Параскевії, якщо почувався погано. І вона із радістю допомагала.

​А мала Оляна усюди пленталась за бабусею. І старенька, немовби розквітла, стала жвавішою та веселішою, постійно розповідала цікаві історії з молодості. А при збиранні трав та грибів пояснювала назви та цілющу дію.

​Всі зазначали, що Оляна дуже схожа на свою бабусю. І це було правдою. Такі ж зелені очі, чорні брови, вії та хвилясте волосся пшеничного кольору. У баби Параскевії навіть у її похилому віці зберігся золотистий відтінок волосся і насичений смарагдовий блиск очей. Тож і онука прив’язалась до бабусі та проводила із нею більше часу, аніж із сусідською дітворою, братом та сестрою і навіть мамою чи татом.

​— Отче! — вирвав із спогадів Оляну вигук батька. — Нарешті дочекалися. Дякую, що прийшли.

​На подвір'я, повз люд, що зібрався навколо обійстя, бубонів і перешіптувався, обговорюючи те, що відбувається, увійшов священнослужитель. Він затримався поруч з дітьми, прислухаючись до криків бідолашної. Оляна буквально шкірою відчула страх, побачила його в очах, коли священник глянув на неї. Він нервово запустив руку у кошлату, побиту сивиною, бороду і сказав:

​— Усе буде гаразд. Господь милостивий.

​Оляна чула, як отець Онуфрій намагався прибрати зі свого голосу тривогу. Хтось інший повірив би у те, що священник впевнений у власних словах. Але Оляна все розуміла — отець Онуфрій боявся. Він був не злегка наляканий, а дуже сильно. Мало не до паніки.

​— Вітаю вас, — потиснув руку священника Павло. — Вона у хаті. Ходімо, — а тоді перевів погляд на дітей і застережливо помахав вказівним пальцем, — а вам нагадую — до хати ані кроку.

​— Так, тату, — в унісон відповіли Іванко та Марія.

​— Оляно? — нахмурив брови Андрій.

​— Зрозуміло, — опустила голову дівчинка.

​Священник увійшов у хату, вказавши жестом Андрію, щоб зачекав назовні. Оляна бачила, як її мама, заливаючись сльозами, підійшла до батька. Він обійняв її і пригорнув до себе.

​Крики із хати посилились, стали ще більше схожими на звірячі. Священник, не зважаючи на свій поважний вік, вибіг на двір. Він озирався і не припиняв хреститися. Андрій зупинив отця Онуфрія, схопивши за передпліччя. Оляна не чула, про що вони розмовляли, але по жестах священника усе зрозуміла — він не допоможе бабусі, він безсилий і не в силах бодай щось зробити. Увійшовши до хворої, отець побачив щось настільки жахливе, що змусило його вилетіти із хати, немов кулю з пістоля.

​Цікавість та співчуття до бабусі перебороли батьківські вказівки. Оляна не знала як, але хотіла допомогти. Хоч якось полегшити муки старенької. Адже неправильно залишати будь-кого на смертному одрі наодинці. Оляна позадкувала. Сестра з братом не помітили її втечі.

​Дівчинка пройшла вздовж тину і зупинилась поруч із калиною. Звідси добре було видно вікно. Але миготіння свічок всередині хати не дозволяло з такої відстані розгледіти, що відбувається.

— Павле! — почула голос неподалік одного із сусідів Оляна. — Потрібно розібрати стріху і зробити діру на горищі. Інакше стара буде мучитись ще не один день.

​Батько наблизився до сусіда. Оляна причаїлась і уважно слухала.

​— Ти ж знаєш, Петре, — затнувся Павло.

​— Знаю, — опустив голову сусід, — та іншого виходу немає, щоб хоч якось полегшити її участь.

​— Жоден священник не відспіває її у такому випадку.

​— Вам з Катериною вирішувати. Все ж баба Параска її мати. Я не знаю, як вчинив би будучи на вашому місці, — Петро на мить замовк, а тоді повторив: — Лише вам вирішувати...

​Павло вдячно кивнув і швидко закрокував до дружини. Катерина стояла поруч з хатою, молилася, склавши руки, і раз по раз зазирала у тьмяне вікно.

​Оляна нишком, попід тином,й наблизилась так, щоб чути все, про що розмовляють батьки.

​— Маємо щось вирішити, — взяв за плечі дружину Андрій, — поки є хлопці, які можуть допомогти.

​— За що їй такі муки? Вона завжди була доброю до всіх. Чому Бог її так карає? — заридала Катерина.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше