Епілог

Епілог

- Артемію, припини зі мною сперечатися і давай я вже допоможу тобі з краваткою.

- Норо, ти ж знаєш, я від свого не відступлюся. – Чоловік вийшов з іншої кімнати, тримаючи в руках темно-синю краватку. – Ну чому моя сестра може взяти прізвище Владислава, хоча йому й далеко до нашого, а ти ні?

- Бо я хочу залишити собі своє прізвище. Та й Володимирська Елеонора Володимирівна звучить ніби тавтологія якась. Стій рівно! – Артемій неохоче прибрав руки з моєї талії, хоча в очах продовжували танцювати хитринки.

- Ти майбутня дружина мера міста і раптом з іншим прізвищем. Яка тавтологія? Всі повинні знати...

- ...що я тільки твоя, пам’ятаю. Але я й так тільки твоя, нетреба іншим це постійно доводити.

- Ні, треба! – Артемій нахилився до моєї шиї і почав легенько кусати за м’язи. Я ледь встояла, його чарам просто неможливо опиратися.

- Так нечесно... – я починала танути в обіймах свого нареченого.

- Вечірка все одно на твою честь, почекають трохи...

Ну і, власне кажучи, почекали. Людей завітало багато. Всі хотіли мене привітати з підвищенням. Віднедавна в нас новий директор департаменту. І це я! Коли Максима Анатолійовича оголосили у розшук, всі аж зітхнули з полегшенням, бо виявляється останнім часом він взагалі не займався роботою. Щодо моєї кандидатури навіть не сумнівалися. Приємно.

Мій майбутній чоловік мер столиці. Все відбулося так швидко, що ми й зрозуміти не встигли як. Хоча, він наймогутніший з Оберегів, хіба б могло бути інакше? Звісно, повертатися до справ і публічного життя після п’яти років забуття непросто. Тут допоміг Владислав. Він офіційно повідомив, що Артемій приймав участь в особливій секретній операції і його смерть інсценували навмисне. Як в кіно. До речі, Владислав тепер справжній слідчий. А Марта його дружина і зараз вони у весільній подорожі.

Ксенія продовжила займатися музейними справами. Славнозвісний ніж Пареуса й надалі зберігається в їхньому  музеї. 

Інших дівчат звільнили від необхідності жити в одному місті, хоча більшість з них так і не захотіли повертатися.

Філіп і Світлана також зіграли весілля і стали батьками прекрасного і надзвичайно милого малюка. А я його хрещена мати.

Наші з Артемієм батьки одразу порозумілися. Тепер частенько подорожують разом. А ми не забуваємо про традиції дивовижного міста, де відбулося наше знайомство та єднання, намагаємося не пропускати жодного свята. Що говорити, припало воно мені до серця.

Вероніка з захопленням вивчає особливості відьомства. Марфа говорить, в неї талант. У самої Марфи теж все чудово, її син став Оберегом. Все склалося так, як і має бути.

На наступний після святкування день я сиділа у власному кабінеті та перебирала старі документи. До кабінету колишнього директора переїжджати не захотіла, впевнена, енергетика мені не підійде. А тут все своє, все знайоме. Посунула на себе шухляду і побачила...декларацію Артемія. Ту, з якої все почалося. Дістала її і ще раз переглянула. Тепер я дивилася на кожний аркуш з посмішкою. Раптом задзвонив мобільний, коханий відчуває, коли я думаю про нього. Він привітався і запитав, чим займаюся.

- Ти знаєш, якраз передивляюся твою минулу декларацію.

- Справді? І як?

- Найкраща примарна декларація у світі...

Кінець.