Глава 37

Глава 37

Я лежала під ковдрою на рельєфному м’язистому плечі Артемія. Він гладив мою шию і розповідав різні історії про своє минуле. Здавалося, що час зупинився. Не існувало ніякого Максима Анатолійовича, війн за право володарювати, підступних задумів та непередбачуваних альянсів. Все це залишилося позаду...Хотілося б, щоб все це залишилося позаду.

Несподівано Артемій підвівся, попросив одягнутися і йти з ним. Через декілька хвилин ми опинилися в кам’яному вузенькому коридорі, з якого кудись вниз вели сходи.

- Це що, сімейний склеп?

- Зараз все побачиш. – Артемій посміхнувся і подав мені руку. Ми спускалися недовго, але знаходитися в закритому вузькому просторі трохи моторошно. Кімната, в яку я потрапила на щастя була нормальних розмірів. А посеред неї, огорнутий золотистим сяєвом лежав він – Артемій, точніше його тіло. В мене дар мови зник. Воно виглядало так само, як і привид, що стояв зараз поруч. Два Артемія...Здуріти можна! Ми підійшли ближче.

- Іноді, коли я довго знаходжуся в будинку, забуваю, що неживий. Але, дивлячись, на своє власне тіло, швидко згадую, ким є насправді.

Я взяла його зв руку і міцно стиснула в своїх долонях:

- Ми це виправимо. Але ти повинен мені довіритися, а краще повірити. Повірити, як і я в своє призначення. Ти ж знаєш, ми повинні зупинити того негідника і зараз саме та слушна мить. Прислухайся до мене не як до джерела, а як до Елеонори Володимирівни, дівчини, що завжди досягає свого!

Ніч. Пустир. Ми з Мартою стоїмо коло величезної каменюки і напівпрозорий Артемій поряд зі мною. Нерви на межі. Я часто дихала аби збити хвилювання, а відьма раз за разом жувала мелісу. Щось мій задум вже не здавався таким ідеальним, як спочатку, але відступати нікуди. Треба зібратися і налаштуватися на перемогу.

Годинник на мобільному показував, що час настав. Перші хвилини нічого не відбувалося, але потім я побачила, що до нас наближаються чотири постаті: Максим Анатолійович з задоволеною нудотною посмішкою на обличчі, мерзотниця Інна, як завжди більш роздягнена, ніж в одязі, а позаду налякані Ксенія та Світлана. В мене аж серце стиснулося, коли я побачила дівчат. Вони навіть не уявляють, куди їх втягли. Захотілося скоріше підскочити до них, все пояснити, заспокоїти, але своїм виглядом начальник одразу дав зрозуміти, що краще його не провокувати.

- Ти ба! Ось ми і зустрілися. Всі вкупі. Як чудово! Правда ж чудово, Норо?

Я думала Артемій знову впустить темряву, але привид тримався, хоч я знаю, як йому важко.

- Годі балачок! Давай вже ножа і звільни дівчат.

Негідник якось дивно на мене поглянув:

- Звільню, коли ти перейдеш до справи. Аж не віриться, що ось так легко пробачила Артемію підлу брехню. То як там з вірою у можливості джерела, впоралася? Твоя відьма підготувала необхідне зілля?

Я простягнула руку до Марти і вона вклала мені в долонь маленьку пляшечку з сумішшю, яка повинна тимчасово позбавити життя. За це я вже не дуже переймалася, набагато більше мене хвилював наступний крок, що стосувався Максима Анатолійовича.

- Ніж? – тепер я простягнула іншу руку до нього. Мерзотник лукаво посміхнувся, дістав з кишені ножа і віддав мені. Я розвернулася до Артемія і Марти, які й самі були наче оголені нерви. Ми всі втрьох переглянулися і кивнули.

«Ось і все, Норо, назад шляху нема». Відкрила пляшечку і швидко проковтнула вміст, що трохи гірчив. Секунда...дві...три..., а потім перед очима все змішалося, я впала на землю і не могла нормально вдихнути. Голова з горлянкою так пульсували, що здавалося зараз вибухнуть разом. Я чула, як моє серце робить останні поштовхи. Справді чула. Та раптом все оніміло і я втратила свідомість.

Не знаю, скільки часу минуло, але мене розбудила легкість. Я розплющила очі і побачила, що стою над власним тілом. В одній руці в мене порожня пляшечка, а в іншій ніж Пареуса, хоча вигляд маю, наче просто сплю. Здається, повинно моторошно стати, але, чомусь не стало.

- Норо? Серце моє, поквапся, і пам’ятай, що в тебе все вийде. Я з тобою. – Поряд стояв Артемій. Зараз я була точнісінько як він, навіть ще прозорішою. Я посміхнулася у відповідь і поглянула на ніж. Він вабив мене, як ніколи вабив. Уявлення не маю, звідкіля я знала, що робити. Сконцентрувалася на рубіні, який палав червоним світлом і, простягнувши руку назустріч, думала про те, як сили наповнюють мене. І щось відбулося. Світло з ножа неспішно перетікало в мої долоні, трохи пощипувало, наче струм, аж поки рубін не згас. Я відчула міць, якої словами не передати.

- Розумниця моя! А тепер, Норо, віддай цю силу мені. Нуж бо, крихітко!

Я поглянула на Максима Анатолійовича. Можливо, через те, що я привид і мої емоції не знають міри, але я ледь стримувалась, щоб не встромити того ножа йому в горлянку. Звісно, якщо в мене вийде пересунути його...

- Норо, не грай зі мною... – він став між Ксенією і Світланою та схопив їх за шиї. Через сльози дівчат я швидко отямилася від брудних думок. Я бачила фантома, що ховався за спиною начальника. І наступні мої три слова на стародавній мові призначалися йому. Він почав шипіти і розчинятися, ніби його невидимою цигаркою пропалюють. Максим Анатолійович з жахом дивився на це, зовсім нічого не розуміючи. Звісно, бо насправді я випила не вбивчу суміш, а спеціальний настій, що наділяв здатністю винищувати темних фантомів та подібних йому гидот за допомогою тільки-но промовлених мною слів. Цей настій дала Марфа, яка також приєдналася до нас. Жіночка вийшла з іншого боку і стала поряд з Артемієм. Сюрприз! А ту суміш відьми змогли чимось розбавити, щоб моє серце зупинилося через певний проміжок часу, а не одразу.