Глава 33

Глава 33

Коли Артемій з’явився в кімнаті, він одразу зрозумів – я знайшла те, що шукала. Хвилин п’ять мені взагалі не вдавалося підібрати слів. Я вперто переслідувала логіку, але наздогнати її ніяк не могла. Максим Анатолійович і Обереги...Де? Коли? Яким чином? Невже він саме той, хто наробив стільки зла? Виявляється, я не один рік працювала під керівництвом...вбивці?! Мені стало не вистачати повітря. Я підхопилася та почала ходити туди-сюди.

- Норо, як ти? – Артемія також помітно вразило моє відкриття. Він сам сказав, що на кого тільки не робив ставки весь цей час, але й в думках не було, що це хтось з мого оточення.

- Знаєш, якось лячно. Він спочатку вбив тебе, потім позбувся дівчат, потім вчинив замах на життя потенційного Оберега, і це нам ще невідомо, скільки в нього на рахунку інших людей. А потім приходив на роботу, спілкувався з нами, керував, буцімто так і повинно відбуватися! – в мене з-під ніг почала тікати підлога. Я б, напевно, впала, але Артемій вчасно обхопив руками і міцно притиснув до себе:

- Нічого. Тримайся. Тримайся, Елеоноро. Відтепер я з тобою, і я тебе захищу. – Артемій гладив по спині, ховаючи в своїх обіймах. І мені було спокійно в них, щоправда, це я повинна його захищати, а для початку хоча б повернути сили.

- Але я не розумію, як він міг знаходитися одночасно в різних містах? Адже на роботі його всі бачили. Це в нього такі можливості надприродні, чи що?

- Навряд. Обереги не здатні подібним чином впливати на простір. Напевно, в нього є спільник.

- Спільник? А спільнику воно навіщо?

- Норо, ти навіть не уявляєш, які мотиви можуть іноді керувати розумом людей.

- Чудово просто! Спільник може виявитися ким завгодно.

Артемій напружено видихнув:

- Гадаю, навпаки. Це хтось наближений. Ось твій Філіп, наприклад, як добре ти його знаєш?

- Що? Ні! І думати про таке не смій! Філіп точно не його спільник. – Я відійшла від привида, бо він починав дратувати своїми поспішними висновками.

- Не знаю, Норо. Згадай, коли ти побачила тінь біля готелю, саме тоді твій Філіп і з’явився. Та й відчувати присутність чогось незрозумілого поряд з тобою я також почав після його приїзду.

- Артемію, припини! – я вже не могла цього слухати. Повірити в те, що мій друг допомагає справжньому вбивці та ще й моє життя занапастити хотів...ні...цього просто не може бути! – Філіп тут ні до чого і крапка. – Я дивилася на Артемія, як бик на червону ганчірку. Він зрозумів, що краще на мене зараз не насідати.

- Добре, Норо. Заспокойся. З’ясуємо все, але треба розповісти іншим.

Ми зібрались у вітальні. Марта відреагувала найбільш емоційно. Я здогадувалась, у чому справа. Здогадувалась і сподівалась, що вона прийме вірне рішення.

- Я знаю пароль від його сейфу. Та й ключі від кабінету у мене також є, він у всьому мені довіряв. Тепер не розумію, навіщо?

- Бо він сховав ножа там, і чекає на тебе. Ти потрібна йому, щоб спрямувати сили до нього..., – Марта не доказала речення. Вона закрила рота долонями і присіла на диван. Таке враження, ніби відьма побачила страшне видіння стосовно майбутнього, а тепер боїться про це розповісти. Хоча, ми всі зараз на таких нервах, годі й уявити!

- Але як він здогадався, що Нора джерело? – а ось Владислав молодець, тримався, як справжній герой.

- По даті народження. Перевірив, чи була в ту ніч повня «місячного сяйва», щоправда, знайти інформацію про це не так вже й легко, але можливо.

- Гаразд, та це лише одна з ознак. А про кров як він дізнався?

- А про кров я сама йому сказала. Невдало пожартувала, що раптом чого, донора мені не одразу знайдуть.

- Послухайте, все одно якась маячня! Де Нора, а де Артемій? Як він міг побачити ту ниточку, що їх пов’язує?

Всі мовчали. Нікому нічого суттєвого на думку не спадало.

- Яка вже тепер різниця. Він хоче, щоб я повернулася. Треба їхати.

- Ти з глузду з’їхала?! Це небезпечно! – Артемій виріс поруч, як гора. Здавалося, привид зараз схопить мене і прив’яже до себе.

- В нього Ксенія, я не залишу її, чого б це мені не коштувало!

- Норо, ти... ти помреш..., - у Марти очі були на мокрому місці.

- Ні, не помру. Більше того, здається я знаю, як потягти час. Марфа казала, що головне повірити у власні сили, а всі ті ознаки до одного місця без справжньої віри. Можна зіграти на цьому, ніби я не повірила.

- Але в нього ніж, він одразу зрозуміє, що ти джерело. – Артемій ледь стримувався, щоб не підвищувати голосу.

- Якщо пам'ять мені не зраджує, я повинна пройти перевірку добровільно. А раз не вірю у всю історію, як зможу тоді взагалі сили дістати з ножа? До цього він мене ніяк не примусить.

- Я поїду з тобою і буду захищати.

- Не сміши мене, Владиславе! Певно, що він володіє чимось надприроднім, ти проти нього як комаха проти велетня.

- Я свою сестру не залишу, Артемію, зрозуміло? До того ж візьму з собою хлопців, щоб там надприродного в тієї наволочі не було, нас більше, на всіх його не вистачить.