Глава 31

Глава 31

Я повернулася до своєї, тимчасово привласненої кімнати, і нарешті вляглася. Хвилюючі думки ніяк не полишали. Серце все ще продовжувало штовхати кров в шаленому ритмі. Зосередитися на чомусь іншому навіть і не намагалась. І що це я, вибачте, собі дозволяю? Геть здуріла, Норо? І Артемія звинувачувати вже зась, бо цього разу сама на нього накинулася. Важко визнавати та я боюся своїх бажань. Як ніколи боюся.

Довго розмірковувала над тим, що відбулося. Завтра ж треба повертати футболку, хоча зараз в ній спати і лягла. Раніше не розуміла і сміялася з дівчат, які на ніч одягали щось з одежі своїх чоловіків. І чим їм той шматок тканини життя полегшував? Щоправда, тепер мені смішно не було, адже я дійсно відчувала присутність Артемія. Аромат його стійких і якихось, навіть, небезпечних парфумів лоскотав мого носа. Та й уява бурхливо малювала, як ця футболка торкається міцного чоловічого тіла. Одразу ж стало жарко. Так, стоп! Вгамуватися і спати. Але далі я згадала слова Владислава. Отже, жіночі сліди….Навряд цей випадок має відношення до мене. І взагалі, кому я могла перейти дорогу? Невже злочинець аж так близько? Але якщо він колишній Оберег, то в будь-якому випадку чоловік. Ні, ці дві історії точно не пов’язані між собою. А той негідник влучно поцілив, нічого не скажеш, якщо то звісно його рук справа. Я потерла місце, де від стріли залишився невеличкий шрам. От буде йому сюрприз, коли він дізнається, що я ніяке не джерело і сили повернути нікому не зможу. Однак, все це також вилами по воді писане. Треба поговорити з Мартою та врешті-решт розібратися з тим ножем.

Заснула, здається, аж під ранок. І все одно прокинулася раніше за всіх, хоча, можливо, Артемій взагалі не спить. Тільки зараз замислилась, що нічого не знаю про його примарну буденність. Виглядає він як людина, та й всі реакції організму в нього, судячи з вчорашнього, справжні. Але чи дійсно йому потрібно підтримувати наш спосіб життя, чи то просто, щоб не відчувати себе привидом. Хтозна.

Вирішила сьогодні пригостити всіх сніданком та хоч якось віддячити за те, що піклувалися про мене. Першою приєдналася Марта. Та воно й добре, адже я страшенно нервувала перед тим, як зазирнути її брату в очі. Вона аж засяяла від радощів, бо виявляється, не дуже полюбляла куховарити, а тому радо розділила зі мною частування.

Я не втрималась та запитала про Артемія. Марта багатозначно посміхнулась, а потім пояснила:

- Норо, в межах нашого будинку, доки існує непорушний зв'язок між тілом брата та його душею, він наче справжня людина тільки з комплектом надприродних можливостей. Проте, за бажанням здатен залишатися в подобі привида.

- А тіло? Його крім тебе хтось бачив? – не знаю, навіщо я і про це запитала. Очі у Марти  спалахнули з підозрою:

- Бачив. Поки я не витягла його з моргу.

В мене виделка з руки випала. Уява малювала такі картини, що можна трилера починати знімати.

- Ти хочеш на тіло його подивитися? Чи хвилюєшся, що Інна першою це зробила? – наступним за виделкою пішов і ніж. – Ні, Норо. Не переймайся. Інна взагалі тут ні до чого. Вибач, та тобі теж туди вхід заборонений. Будь-кому. Аж поки його джерело не буде готове повернути сили.

Ну, нехай воно й так. Менше знаєш, краще спиш.

- До речі, вчора на тобі часом не футболка мого брата була?

Тільки б не розчервонітися. Не опускай очі, Норо! Тримайся.

- Так. Артемій позичив мені її, бо я свою кофту зіпсувала, а власних речей в мене тут небагато, тому... А де подівся Владислав? Я гадала він в нас заночує? – Марта хитро посміхнулася у відповідь. Вона зрозуміла, куди я хилю. Не треба влазити на територію особистого.

- Ти б з’їздила та забрала свої речі. В нас тобі спокійніше буде.

Ага! Спокійніше! Насмішила.

- Так, саме про це я зараз з твоїм братом і хочу поговорити.

Я стояла біля кімнати Артемія і гіпнотизувала двері. Вмовляла себе заспокоїтися і просто постукати, але кожного разу, коли підіймала руку, серце з грудної клітини ледь не вистрибувало. Не знаю, скільки часу ще б цей цирк тривав та двері відчинилися самі собою, а потім мене схопили за талію і за декілька секунд я вже була притиснута до стіни твердим чоловічим тілом. Артемій не церемонився, миттєво заволодів моїми вустами, повільно вивчаючи декольте. Футболка, яку я тримала в руках полетіла додолу. Він почав стягувати з плечей сукню і бретелі бюстгальтера. Я захвилювалася, бо це єдині речі, що тут залишилися. Якщо Артемій і їх зіпсує, ходити мені голою. Привид відчув мої вагання, збавив оберти і, перейшов від пристрасного вогню до ніжної обережності. Потім провів язиком по моїх губах, відсторонився і, глибоко дихаючи, привітався:

- Доброго ранку, Елеоноро.

А ось в мене всі слова повилітали з голови. Вперше привид промовив моє ім'я, смакуючи ним, а не висловлюючи претензію. Його очі палали, а пальці не припиняли гладити шию. Я нарешті приборкала своє дихання і привіталася у відповідь.

- Я тобі футболку хотіла повернути. - Артемій зиркнув на підлогу, де валялася його річ, а потім грайливо подивився на мене:

- Треба було в ній і приходити. На диво, вона тобі надзвичайно пасує. Чорний колір однозначно твій. – Він почав вкривати мою руку короткими поцілунками, підіймаючись від ліктя до плеча.