Глава 28

Глава 28

Мені вдалося. Хай маленька перемога, але я її здобула. І байдуже, що через декілька годин, а може, навіть, й менше, чутиму невдоволення Марти і споглядатиму вибрики Артемія, головне – зараз я побуду наодинці, сам-на-сам зі своїми думками.

Вероніка десь близько хвилини не могла вимовити хоча б одного слова, тільки видавала якісь незрозумілі звуки і все. В такий час вона зовсім не очікувала мене тут побачити, але, коли нарешті прийшла до тями, несподівано обійняла.

- Я рада, що з вами все добре. Хоча, ви й змінилися.

- В гірший бік?

- Ні. Просто, наче відгадали загадку, яку досить довго відгадати не могли.

Я у відповідь також обійняла дівчину:

- Якби ж. Колись я розповім тобі свою історію. А зараз дуже прошу, не кажи нікому, що я тут. Домовились?

Вероніка енергійно закивала головою і пообіцяла принести в номер щось попоїсти. Я завжди буду вдячна їй за доброту і підтримку. Вона ніби завжди на моєму боці.

Кімната зовсім не змінилася. Єдине, посилився лавандовий аромат, але для мене то тільки в радість. Більша частина моїх речей залишалася тут. Марта лише найнеобхідніше тоді принесла. Цікаво, як вона прокралася до номеру? Напевно, використала свої відьомські штукенції. Зате і я не промах, сьогодні також дечого навчилася. Отримала такий собі експрес-курс від Марфи з зілляваріння.

В двері тихо постукали. Вероніка, як і обіцяла, принесла пізню вечерю. Я подякувала, трохи поїла та й поспішила лягти спати. Треба насолоджуватися дорогоцінною самотністю, поки є можливість.

Так спокійно навкруги... Спокійно і жарко. Зараз би прохолоди, до якої я вже звикла за ці дні. Але ж ні! Геть з моєї голови. Нехай Артемій котиться на всі чотири боки зі своїми дівками та провокаціями! Відвернулася і заплющила очі. Маю надію сон прийде швидко. Він і прийшов, але тільки спала я недовго. Хтось так голосно викрикував моє ім’я, що довелося миттєво прокинутися. Біля ліжка стояв розлючений Артемій. Його аж калатало від люті, він хіба що не захлинався від чорної смоли, що стікала з рота додолу і збиралася в безформну калюжу. Сама кімната раз за разом здригалася, як від землетрусу, предмети поступово падали або й злітали зі своїх місць. Але я була готова до цього. Знала, що рано чи пізно він опиниться тут і мені доведеться встояти, а якщо вийде – ще й дати відсіч.

- Чого тобі треба? Навіщо ти сюди припхався? – я думала його очі вибухнуть від мого зухвальства.

- Ти взагалі з глузду з’їхала, Норо? Що ти собі дозволяєш?!

- Я собі дозволяю відпочивати у своєму власному номері. А ось ти тут точно небажаний гість. Так що, до побачення!

- У нас була домовленість. Забула?

- Вважай, я скасувала її. І не смій трощити скло. В мене коштів не вистачить постійно ремонтувати все після тебе. – Я розвернулася до стіни, щоб не бачити його і натягнула ковдру по вуха. Навіть не знаю, звідкіля взялося стільки відваги. Привид міг з легкістю помститися мені, уява в нього багата на таке, але він чомусь нічого не робив. Навпаки, знизив тон і терпляче промовив:

- Норо, повернися додому негайно. Я не зможу тут тебе захистити.

Але я і не думала поступатися:

- Єдиний, від кого мені потрібен захист, це ти. Облиш і дай спокій, Артемію.

- Ревнощі не привід порушувати обіцянок.

В мене від цього речення серце тьохнуло. Та як він сміє?

- Хто ти такий, щоб я тебе ревнувала?

- А я той, Норо, від чиїх дотиків в тебе розпалюється вогонь всередині. – І крок назустріч. – Я той, в присутності якого ти втрачаєш контроль. – Знову крок. – Я той, хто своїм поцілунком змусив пробудитися твої найпотаємніші бажання. – Артемій з хижою впевненістю промовляв кожне слово, повільно наближаючись до мене. Фізично він не міг торкнутися, але коли гладив повітря над моїм тілом, клянуся, я відчувала, як сантиметр за сантиметром шкіра тане, наче сніг на сонці. Дихання пришвидшувалось, я стиснула рукою простирадло, щоб не видавати зайвих емоцій. Ну чому він так діє на мій стан, га? Чому так впливає?

- Норо, я знаю, що тебе тягне до мене. Це взаємно. Не розумію, чого ти пручаєшся?

- Мене тягне до тебе, бо я, скоріше за все, твоє джерело.

- Але напевно ти цього не знаєш.

- В тому і справа. Не знаю.

- Так ось, що тебе насправді хвилює. Ти розмірковуєш над тим, що саме пов’язує Оберега та його джерела, природа чи щось більш чуттєве? Не бажаєш, раптом, стати третьою зайвою?

Нуж бо, зберися, Норо!

- Я взагалі не бажаю бути джерелом. Артемію, йди геть! Я хочу спати!

Він посміхнувся і присів поруч, щоб примарним обличчям порівнятися з моїм:

- Ні. Ти хочеш дечого іншого. Але ж сама мене тоді прогнала, а зараз не знаходиш місця від ревнощів. Де логіка?

- Та пішов ти! – я відвернулася в інший бік. Привид знову солодко розсміявся:

- Норо, гайда додому. Дозволь дати тобі те, чого ми так обидва прагнемо. Навіщо опиратися...