Глава 26

Глава 26

Здається, душа вилетіла з тіла і гайнула назустріч зіркам. Наповнилася там шаленою енергією та й повернулася стрімко назад. Стукіт серця прискорився. Гаряча хвиля огортала з головою, хоч і викликана його ж холодом, я б сказала особливим холодом, що завзято проникав всередину.

Артемій спочатку не поспішав, смакував вуста, проводив по ним своїм язиком, дражнив, зваблював, ловив мої сором’язливі подихи, подорожував пальцями по спині, а потім... несподівано обхопив руками обличчя і наполегливо поглибив поцілунок.

У відповідь я так смикнулась, що мимоволі відсунулася від чоловіка, не втримала рівноваги, бо руки трусилися, і вперлася ліктями в ліжко. Артемій наблизився та неспішно опустився зверху, обережно випрямляючи мої ноги, що як і раніше обіймали його стан. Від такої близькості в мене поплило все перед очима. Їх я не заплющувала, адже думки не встигали за почуттями, які керували зараз всім. І в цьому, мабуть, була ще одна моя помилка. Визнаю, привид занадто спокусливо виглядав, його вилиці з кожним рухом пануючого над самовладанням поцілунку, виразно напружувались, від чого несамовито кортіло їх торкнутися. Артемій збільшував швидкість, а я розчинялася в ньому. Пристрасть між нами розгортала свої крила, а сміливість набирала обертів. Однією рукою він також обіперся об ліжко, щоб не роздавити мене, а іншою «охолоджував» стегно, аж поки не ковзнув небезпечно високо.

- Ні! – я схопила його за зап'ясток і прибрала від себе. Говорити було  вкрай важко. Звичайно, це не перший поцілунок в моєму житті, але настільки емоційного - ніколи не траплялося. Артемій ледь відірвався, його очі палали, як два сонця в небі. Він знову злапав поглядом ще вологі губи і вже мав намір продовжити, але я встигла відхилитися:

- Думаю, краще зупинитися на цьому. – Намагалася вилізти з-під нього, але привид не рухався та не відпускав.

- Артемію, встань з мене, будь ласка. – Але він продовжував залишатися на одному місці, уважно вдивляючись в напружені м’язи моєї шиї. Згадала про те, що привиди не знають меж. Від цієї думки моторошно стало:

- Артемію! – його погляд нарешті прояснився. Він терпляче видихнув і підвівся. Тільки-но я отримала свободу, як одразу підхопилася, замоталася в ковдру і пірнула в крісло. До ліжка в його присутності краще не наближатися.

- Я вже бачив тебе голою, можеш не нервувати. – Артемій виглядав суворо. Зрозуміти, що коїться в нього в голові  - ох як нелегко! Він ввімкнув «привида», чи образився? Невдоволення помітно просто неозброєними оком.

- Тоді я не тямила, що роблю.

Привид лукаво посміхнувся:

- Ага. Вважай, знайшла виправдання.

Він сердиться? Через те, що далі нічого не відбулося?! А не забагато він собі навигадував?!

- Я не лялька. Не треба мною гратися.

Артемій враз змінився на обличчі. Сіточка з чорних смуг поступово заполоняла його шкіру. Він стрімко наблизився, обертаючись бозна на що.

- Тобі не вгодиш, Норо! То рятуєшся мною, то проганяєш. Ти вже визначся якось, щоб, коли наступного разу попросиш зняти з себе сорочку,  я не плекав марних надій.

Моя гідність не витримала. Зі всієї сили врізала йому по примарній пиці! Ото так ляпаса дала. Аж запекла долоня. Та за кого він себе має?!

- Геть з моєї кімнати! Не смій більше сюди заходити і тим паче, цілувати не смій! – Я вже приготувалася до найгіршого. Думала зараз річка вийде з берегів і мені настане капець та Артемій лише хижо посміхався.

- Якщо така твоя ціна за допомогу, помиратиму, але до тебе не звернуся. Хоча, повторюю, тоді я справді не розуміла значення своїх дій.

- Але ти розуміла зараз! І все одно дала себе поцілувати. Як тепер викрутишся, га? – з його рота почала стікати чорна рідина. Здоровий глузд говорив мені зупинитися і заткнути пельку, та хіба ж я його слухала.

- А в мене був вибір?! – ми перейшли на крик. Ще трохи і розбудимо Марту.

- О! То ти хочеш сказати, я тебе змусив?

- Я хочу сказати, що ти страшенний егоїст і керуєшся тільки власними інтересами! Ти мене, принаймні раз, запитав, чого бажаю я?

- Я ще повинен дозволу питатися, щоб поцілувати своє джерело?

- Але я не твоє джерело! Маю надію, що не твоє...

Він застиг. Чорна рідина перестала струмувати. Я глибоко дихала, наче сто кілометрів пробігла, а ось привид навіть не поворухнувся. Розгубилася вкрай. Мої останні слова дивним чином подіяли на нього, не такої реакції, зізнатися, я очікувала.

- Як хочеш. – Промовив байдуже, розвернувся і вийшов з моєї кімнати. Ну, як, з моєї. Дім то їхній. А я вже розпоряджаюся простором, як заманеться. Відчула отруту у власних висловах. Який би Артемій не був та весь цей час він панькався зі мною. Але не перепрошуватиму! То вже йому забагато!

Цю ніч я не спала. Зовсім. Роздумувала над тим, що відбулося і кожного разу знаходила нові помилки у нашій спільній поведінці. Проте один висновок залишався незмінним – не треба було з ним цілуватися. А раптом я не його джерело? Зараз звикну, навигадую собі чогось, а потім виявиться, що мені необхідно забути про все. В тому і справа - я не хочу забувати.