Глава 23
- Цікаво…
- Навіть не думай!
Ось, яку реакцію я отримала, закінчуючи розповідь про нашу з Владиславом теорію.
- Тільки, будь ласка, не чіпайте його, він має право знати, бо ви перші погралися з пам’яттю Ксенії.
Артемій впродовж всього монологу безкомпромісно пронизував мене крижаним поглядом:
- Як швидко, однак, ти довірилася незнайомому чоловіку.
- Принаймні, він не робив з мене приманки!
- Досить! – втрутилася Марта, котра завжди виступає між нами, ніби рефері. – В твоїх словах, Норо, дійсно є сенс. І як ми самі не здогадалися спробувати просунутися в цьому напрямку?
- Бо ви зациклені лише на пошуках джерела і не бажаєте розглядати щось ще.
- Не можу не погодитися. Та не лише на пошуках. Здебільшого ми наглядали за іншими дівчатами, щоб та паскуда до них не дісталася. Знаєш, я б, може, і взяла участь в запропонованій тобою авантюрі, але ж є невелика проблемка.
- Так, я забороняю вам обом встромляти свого носа, це небезпечно!
- Небезпечно і я не зможу з тобою поїхати, Норо. Залишати будинок без нагляду, де сховане тіло брата – взагалі не варіант. Це занадто великий ризик, я на нього не піду.
Теж мені, проблему знайшла!
- Я не потребую супроводу. Якби той, кому, на вашу думку, від мене щось треба, хотів завдати шкоди, він її б вже завдав. Я вирушу сама.
Марта неочікувано засміялася:
- Ти серйозно?
- Цілком! Я вже нічого не боюся. За останні дні мене добре натренували, - скептичним поглядом вказала на Артемія, на обличчі якого проявилися чорні жилки.
- Ні, ти справді гадаєш, ми відпустимо тебе одну, коли нещодавно «хтось» намагався втекти? Сміхота, годі й говорити!
Почалося. З одних крайнощів до інших.
- Послухайте, ви хочете знайти вбивцю, чи ні? Якщо і далі сидіти, склавши руки, він до вас добровільно сам не прийде. До того ж, я обіцяю повернутися.
- Чого б це раптом?
- Бо й сама вже прагну дізнатися, чи я та, хто вам потрібна.
Витримка у Артемія закінчилася, він різко підвівся і миттєво опинився поруч:
- Ти нікуди не поїдеш і крапка!
Марта знову посміхнулася і розвела руками:
- Вибач, та навіть якщо я б і погодилася, брата мого ти нізащо не вмовиш.
Це вона так гадає. Але в мене також була прихована цукерочка. І я майже впевнена, що Артемію вона сподобається:
- Якщо ти не заважатимеш мені та не чинитимеш опору в згаданій справі, коли я повернуся, то переїду до вас.
Привид спочатку намагався заперечувати, але, почувши мою пропозицію, враз замовк. Його очі спалахнули шаленим полум’ям. Зате чорні жилки одразу ж зникли. Він відчув солодкість запропонованої цукерки, бачу, що відчув. Я думала, Артемій швидко погодиться, та привид лише важко видихнув, захитав головою в різні боки і, напрочуд спокійним голосом промовив:
- Норо, це справді небезпечно. Не грай з вогнем. Розмову закінчено…
Він хотів піти, але я так легко не здамся. В мене не має бажання сидіти тут біля них вічність і боятися зробити наступний крок. Тому я підвищила ставки, сама доторкнулася до його холодного плеча і, ,переконливо дивлячись в очі, промовила:
- Мені подобається вогонь. Я переїду і надалі робитиму все, що скажете. – У Артемія напружилися вилиці. Сумніви охопили привида ще з більшою силою. Я вгадала, можливістю мотати нерви у власному будинку йому не закортить знехтувати.
А ось Марта задоволено потішалася. Вона правильно оцінила стратегію і, на диво, підтримала мене:
- Нора може взяти мою машину. До речі, нам це тільки на користь, подивимося, що відбуватиметься далі, коли всі навкруги вважатимуть, що місцева відьма поїхала.
Я також не відставала та не припиняла насідати:
- Артемію, від звичайної розмови нічого не станеться. Можливо той чоловік взагалі не захоче зі мною говорити, можливо люди, які його врятували нічого й не помітили дивного. Але хоча б спробувати варто. Навіть маленька дрібничка може стати у пригоді. І їхати туди всього декілька годин. Тим паче, якщо я таки твоє джерело, тобі треба вчитися мені довіряти.
- Ой-ой, з довірою у нас проблемки. Та вразі чого, я на її боці.
Артемій злісно зиркнув на сестру. Якийсь час він перебирав пальцями, не зводячи з мене очей, а потім, нарешті, неохоче погодився. Ми з Мартою аж видихнули разом. А я ще й тихо раділа про себе, бо мені вдалося посунути нерухому фортецю.
- Добре, тепер лише невеличка умова, Норо. – За виразом обличчя жінки я одразу зрозуміла - умова мені точно не сподобається. – Щоб ми тут залишалися більш-менш врівноваженими, а в тебе там дорогою не виникло спокуси звернути кудись не туди, доведеться випити отрути.
- Що? В сенсі?
- Все просто, ти випиваєш невелику кількість отрути і їдеш собі спокійно до іншого містечка вирішувати всі справи, та якщо через добу не повернешся за протиотрутою – помреш.