Глава 16

Глава 16

- Якщо це жарт такий своєрідний, то мені зовсім не смішно. Зараз тоді переді мною хто? Двійник? Чи ще один брат-близнюк? Бо я шукала відомості про вашу сім’ю, офіційно у Володимирських тільки двоє дітей.

Марта терпляче видихнула і по-діловому склала руки:

- Норо, скажи, ти з привидами або чимось надприроднім зустрічалася раніше взагалі? Маю на увазі, до приїзду в наше місто?

- Знущаєшся? – та дивлячись на її наполегливий вираз обличчя, я зрозуміла, що налаштована вона достатньо серйозно. - Ні. Я не вірю в їх існування. І тобі не раджу.

Жінка втомлено потягнулася догори та вигнула спину, ніби тільки-но з ліжка злізла, а потім голосно вдарила долонями і як керівник на нараді повідомила:

- Тоді в мене для є тебе дві новини. Традиційно – одна гарна, інша не дуже. З якої починати?

- Мені все одно, аби тільки скоріше дізнатися правду.

- Як апатично! Ну, добре. Гарна новина полягає в тому, що я нарешті відкрию тобі очі на наш недосконалий світ. А погана, принаймні для тебе, привиди існують, Норо. І один з них зараз сидить напроти.

Артемій награно поворухнув пальцями, а в мене виникло неабияке бажання викликати їм обом швидку допомогу, ще й поліцію на додачу.

- Навіть якщо б я вірила в привидів, вони ж наче напівпрозорі тіні, а твій брат – цілком матеріальний, як звичайна людина.

- Це тому, що його тіло тут.

- Я бачу, що його тіло тут, а от розум, мабуть, далеко. Може досить вже балачок? І перейдімо до реальних справ?

Марта затримала на мені погляд. А я в свою чергу зупинилася на ній. Тільки зараз, коли «фірмовий» трав’яний настій більш-менш мене заспокоїв, я змогла роздивитися її краще. Насправді, жінкою вона була надзвичайно вродливою: правильні риси обличчя, ідеальна шкіра, природні пухкі вуста і глибокі вдумливі очі. Та й фігуру мала розкішну – висока, струнка, спортивна. Їй ліпше б до світу моделінгу долучитися, а не займатися тим, чим вони з братом займаються.

- Ти не зрозуміла, Норо. Людське тіло мого брата тут, в нашому будинку. Та бачиш ти його дух, який саме тому і постає в подібній формі, бо між ними існує єдиний непорушний зв'язок. Щоправда, лише в цих стінах. Чим далі звідси знаходитиметься Артемій, тим сильніше наближатиметься до більш звичного тобі вигляду. До вигляду примар...

Моє терпіння скінчилося. Я голосно видихнула і піднялася з крісла:

- Все, йду геть. Справді, ну намагалася ж послухати, але досить з мене цих ваших дурощів!

- Артемію! Покажи їй!

Чоловік за одну секунду опинився поруч і перегородив собою шлях. Його очі підступно палали і нахабно подорожували по моєму обличчю. Потім він несподівано взяв мене за руку, ніжно погладив її своїми пальцями і підніс до губ. Я відчула миттєвий холодний дотик, серце чомусь одразу відреагувало і значно прискорилося. Артемій неспішно попрямував на вихід, продовжуючи тримати мою долоню. Я йшла за ним, як заворожена, навіть не знаю, чому. Вже біля самих дверей він відпустив мене і вийшов на подвір’я. Поки стояв, нічого особливого не відбувалося. Але коли почав віддалятися, оттоді я не пожалкувала, що пригостилася до цього чарівним заспокійливим від Марти. Тіло Артемія з кожним його кроком світлішало і поступово робилося прозорим. А як дістався паркану, від нього взагалі залишився один силует, контури якого розмивалися під променями яскравого сонця. Потім він легенько штовхнув хвіртку і остаточно розчинився у повітрі. Лише тінь на траві промайнула швидко і також кудись сховалась.

Здавалося, наче наді мною хтось насміхається. Я нишпорила очима всюди, намагаючись помітити хоча б крихітну деталь складного оманливого механізму, що міг би відтворити подібне дійство. Але його не існувало. Просто його не існувало…

Артемій неочікувано виріс позаду і вкотре обхопив мене за стан. Я добряче смикнулась, а коли він почав ще й шепотіти на вухо компліменти в бік моєї тонкої гнучкої талії, щосили відштовхнула його. Мій світ перекинувся. Не знаю, чим конкретно мене напоїла Марта, але без того зілля я б точно зараз втратила свідомість. Ось тобі і раціональність, і логіка, і закони, що розсипалися за одну коротеньку мить, розвіялися, як пил на вітрові. Весь цей час люди навкруги намагалися вберегти мене, попередити, озброїти врешті-решт. А я що? А натомість я вперто гнула свою лінію і слухати нічого не бажала. Зате тепер хотілося кричати, хоча голосу вже ледь на розмови вистачало. Невже я не сплю і все це дійсність? Невже? Невже? Невже?!

Попри приголомшливого усвідомлення реальності, загадок, на жаль, менше не стало. Я повернулася до Артемія і прямо запитала:

- Як ти зміг тоді грати на фортепіано? Ти був далеко від дому, але не виглядав, як тінь. А з кімнатою накрутив як? Наслав на мене видіння, чи що? - я помітила чималий подив на обличчі Марти:

- Що ти, вибач, робив?

Артемій здвигнув плечима і попрямував назад у дім:

- Мені було сумно і я розважався.  

- Чудово! Значить, я продала готель, щоб не привертати зайвої уваги, а ти розважаєшся?

Чоловік ліниво глянув через плече і байдуже кивнув в знак згоди. Марта злісно примружилася, але в моїй присутності поводила себе стримано: