Глава 15

Глава 15

Минуле перетнулося з теперішнім. Достеменно пам’ятаю свої відчуття,  коли вперше побачила світлину Артемія в інтернеті. Я готувала звіт керівництву і намагалася з′ясувати побільше інформації про померлого декларанта, щоб максимально володіти ситуацією та побудувати хоч якісь теорії з приводу загадкової появи декларації в реєстрі. Мою увагу одразу привернули різного кольору очі: глибока блакить і темнота кавової гущі з домішкою мідних блискавок. Його погляд палав навіть на моніторі моноблоку. Палав і проходив наскрізь невидимим променем. Гострі риси обличчя, мужні  чоловічі вилиці і поряд з тим чуттєві губи. Русе волосся підстрижене і укладене в дусі сучасного стайлінгу, діловий костюм сталево-синього відтінку, що просто ідеально йому пасував, і широкі видатні плечі, які без сумніву натякали на притаманну вроджену владність. Ще тоді я подумала, що при житті чоловік, напевно, користувався неабияким попитом у протилежної статі. На такого поглянеш і одразу скажеш – істинний лідер. Але зараз, коли я спиною відчувала кожний м′яз зухвальця, коли холодна рука непорушно утримувала мою щелепу, а окрім відсутності піджака все інше залишилося таким, як і на світлині з інтернету, в голові лилися суцільні прокльони. Чоловік вже не здавався мені привабливим, я ненавиділа його, ненавиділа!

- Ну, як? Тепер задоволена? Знаєш хто я? Знаєш, чудово знаєш! – хижий блиск різних очей мало не за нього самого говорив, що я у пастці і ніхто не збирається мене відпускати. На жаль, навіть закричати не виходило. Від такого перебігу подій я просто заклякла. Його біла сорочка була до половини розстебнутою, а враховуючи, що Артемій вищий за мене більш, ніж на голову, я напряму торкалася льодяної шкіри твердої чоловічої грудної клітини. Аж ось, інша рука лягла мені на живіт. Я ще сильніше напружилася.

- Та не смикайся ти! Нічого я тобі не зроблю, просто подобається твоє тепло. Таке справжнє, таке…живе…

Він знову почав свавільно водити туди-сюди пальцями.

- Відпусти мене! Негайно!

Чоловік грайливо посміхнувся:

- Розслабся, Елеоноро. Розслабся і я обіцяю тобі сподобається.

- Ніколи!

- Пусти її, Артемію! Вона не в тому стані, хіба не видно? – до кімнати зайшла висока жінка з довгим каштановим волоссям, трохи блідою шкірою і виразними яскраво-карими очима. Я одразу зрозуміла - Марта.

- Почекай, нас же повинно тягнути один до одного. Мене ось, наприклад, тягне, - чоловік різко припав до шиї і глибоко вдихнув мій запах.

- Відпусти її, ти тільки гірше робиш.

Артемій розвів руки в боки і я ледь не гепнулась на підлогу. Добре, що Марта вчасно опинилася поряд і допомогла мені дістатися крісла. В останню мить я різко відсунулася від неї:

- Прибери свої руки! Ти спільниця! Ви з ним в змові!

Проте жінка реагувала абсолютно спокійно:

- Звісно в змові. Він же мій брат.

- Ви стількох дівчат залякали, промили їм мізки, життя занапастили! Хто дав вам право так чинити?!

Марта посуворішала:

- Ми занапастили? Не кажи про те, чого не знаєш, дівчино! Жінка обійшла Артемія, який стояв, склавши руки, і з інтересом за нами спостерігав. Вона попрямувала в іншу кімнату, я так розумію, кухню. Та через декілька хвилин повернулася з кухлем окропу, від якого пахло травами, і протягнула його мені:

- Тримай, цей настій заспокоїть тебе і додасть сил.

- Я нічого не прийму з твоїх рук.

Марта присіла біля мене і порівнялась поглядами:

- А з чиїх приймеш? З рук мого брата? Чи можливо того симпатичного молодого чоловіка, що чекає на тебе біля нашого будинку? Хочеш, і його запросимо? Хочеш?

Я не на жарт злякалася за Філіпа. Невідомо, що вони можуть зробити з ним, тому, витерши сльози, кивнула і взяла кухоль з настоєм. Жінка уважно спостерігала за тим, як я зробила один маленький ковток м’ятного гарячого напою.

- Ну, ось і молодець! Зараз легше стане, - хотіла було вже піднятися, але потім видихнула і додала, - послухай, ми не шкодили тим дівчатам, а навпаки – ми їх врятували. - Поплескала мене по коліні і знову десь пішла. Що це все означає? Як це вони їх врятували? Вкрали спогади, стерли відрізок пам’яті, примусили тут жити, все вирішили за них, гарний порятунок, нічого не скажеш!

Артемій влаштувався в крісло напроти. Весь цей час чоловік практично не зводив з мене очей:

- Знаєш, коли ти плачеш, то надзвичайно виглядаєш. Ніколи в житті не бачив, щоб комусь так пасували сльози. - Від його таємничого голосу з легкою небезпекою на поверхні мені ставало жарко. Та треба відзначити, що трав’яний напій Марти вже потихеньку діяв і я поступово заспокоювалась та менше звертала увагу на пануючу атмосферу навкруги.

Жінка повернулася в доволі піднесеному настрої:

- Так! Ну, поки що все складається як найкраще. В неї четверта негативна.

Блакить і темнота з міддю в погляді чоловіка водночас запалали.

- Навіщо вам моя група крові і резус-фактор?

- Зараз все поясню. Тільки скажи, а народилася ти часом не в повню?

В мене мурахи по спині побігли, але відпиратися, мабуть, сенсу нема: