Глава 12

Глава 12

Секунда. Дві. Три. І я закричала. Закричала так голосно, як ніколи у житті. Тремтячими руками провела по своїм стопам, залишаючи на пальцях кров’яні доріжки. Шкіра на ногах неприємно пекла від проколів. Серце виривалося з грудей. В мене різко запаморочилося в голові, хоча вигляду крові я ніколи не боялася. Виникло нестримне бажання відсунутися подалі від краю ліжка та, коли я це спробувала зробити, побачила, що на іншій подушці також лежала довга червона троянда. Не витримала і знову заголосила на всю кімнату, намагаючись скинути її додолу. Хтось почав настирливо грюкати в двері, але я нічого не розуміла, розгублено м’яла простирадло і все. Паніка цього разу підібралася аж занадто близько та не давала нормально дихати і бачити. Вона буквально паралізувала мої думки. Лише коли я почула з коридору знайомий голос, змогла трохи прийти до тями. Мені кричав Філіп:

- Норо! Норо, що трапилося?! Норо, ти чуєш?! Та відчини ж ти двері! – чоловік намагався вдертися, вся стіна вже ходила ходором, але йому ніяк не вдавалося зламати замка. Він знов почав щосили грюкати аж поки до нього не приєднався ще хтось. Здається, це була Вероніка.

- Норо, будь ласка, просто відчини двері!

- Я...я не можу. Філіпе, я не можу до них підійти! – Я з жахом дивилася на підлогу і розуміла, що ступати мені нікуди. Скрізь, скрізь засохлі квіти.

Вероніка швидко промовила щось про інші ключі і десь побігла, а Філіп почав вмовляти мене заспокоїтися і почекати його всього лише декілька хвилин.

Повернулася дівчина майже одразу і скоріш відімкнула двері. Чоловік миттєво ринувся до мене та коли побачив троянди, спантеличено пригальмував. Але сліди крові на постільній білизні, на моїх ногах і руках змусили його рухатися далі. Філіп пішов прямісінько по засохлих квітах, перетворюючи їх на трав’яний порошок. Він згріб мене в обійми, промовляючи заспокійливі слова, а потім взяв на руки і поніс в коридор. Коли ми виходили, я бачила, які налякані очі були у Вероніки. Вона притиснула руки до рота і глибоко-глибоко дихала.

Мій друг хотів викликати швидку та я заборонила, ще не вистачало мені зайвих питань і проблем. Попросила принести перекис водню та декілька лейкопластирів, щоб обробити і заклеїти маленькі ранки. Вероніка помітно зблідла, але не переставала крутитися навколо мене. Я потроху заспокоювалась і намагалася мислити тверезо хоча й сама вже не вірила, що взагалі існують якісь нормальні пояснення. А ось Філіпа вгамувати виявилося набагато важче. Чоловік не знаходив собі місця. Він ходив туди-сюди коридором і задумливо перекладав мобільний телефон з однієї руки в іншу. Час від часу друг стривожено зиркав в мій бік, уважно вдивлявся, ніби я можу дати відповіді на його запитання. Загальна версія Філіпа не була оригінальною, він впевнений, що хтось намагається завадити мені розібратися з декларацією і можливо таким чином наблизитися до правди. Тому й залякує мене, прагне заплутати, щоб я скоріш покинула місто.

- Норо, це вже кримінальна відповідальність. До тебе вдерлися в особистий номер, тут наявне незаконне проникнення до житла чи іншого володіння.

- Я чудово знаю, що це означає, Філіпе, можеш не цитувати мені статті з Кримінального кодексу.

- Треба звернутися до поліції. Тільки не до твого Владислава, а до начальника відділу.

Бідна Вероніка, вона на цих словах впустила пляшечку з перекисом водню і ледь весь не розлила. Звісно, її після всіх подій власник по голові не погладить.

- «Мій» Владислав, як ти кажеш, зараз на лікарняному ліжку, а всі інші нам нічим не допоможуть, інакше давно б вжили відповідних заходів. Тому заспокойся краще і просто будь поряд, мені зараз як ніколи потрібна твоя дружня підтримка.

Чоловік якось дивно поглянув на мене. Він ненароком опустив очі на губи і я одразу зрозуміла, в чому справа. А точніше, згадала. Ми ж вчора поцілувалися. Філіп і я. Ну навіщо, га? Так ніяково стало, ото зняла напругу. Ще й тепер про дружню підтримку заговорила. А якщо про цей поцілунок дізнається Світлана? Мені ж гаплик. І про що він тільки думав? Ніколи більше не буду пити, ніколи! Та йому я нічого не сказала. І без того клопоту багато.

Філіп підійшов до мене і хотів взяти за руку, але його очі несподівано застигли на одному рівні. Я не дуже бачила, куди саме він дивиться, але по тому, як мінявся вираз його обличчя, зрозуміла, що то дещо важливе.

- Почекайте, то у вас в коридорах стоять камери стеження?

Вероніка кивнула у відповідь і пальцем вказала, де кожна з камер знаходиться.

- А зйомки продовжуються цілодобово чи ви на ніч вимикаєте камери?

- Ні, вони постійно увімкнені.

Філіп аж засяяв весь, ніби вже всі проблеми вирішив. Чоловік пішов проглянути запис цієї ночі, щоб побачити, хто міг вдертися в мій номер. Вероніка залишилася поряд. Я помітила, що дівчині кортить поговорити зі мною, але вона ніяк не наважиться. Тому почала розмову першою:

- Ви хочете мене про щось запитати?

Вероніка спочатку закам’яніла вся. Здавалося, навіть дихає через раз. А потім потерла руки і тихо промовила:

- Скажіть, ви приїхали через нього, так?

- Через нього – це кого конкретно ви маєте на увазі?

Дівчина ще ближче підсунулася і майже на вухо прошепотіла: