Глава 11

Глава 11

Я приросла ногами до підлоги. Не могла ні вдихнути, ні видихнути, наче крізь мене пройшов струм неймовірної сили. Не хотіла вірити побаченому. Як я цього не хотіла! Краще вже привида зустріти, ніж додумувати, чому мій найкращий друг, який повинен бути зараз вдома за сотні кілометрів звідси, стоїть наразі переді мною, як так і треба.

Філіп швидко провів по мені поглядом і стурбовано ступив назустріч:

- Норо! Ну нарешті! Як я перехвилювався за тебе! Де ти була? – чоловік простягнув до мене руку, але я відсторонилася і відійшла назад. На його обличчі намалювався занепокоєний подив:

- Норо, що з тобою? – він знову намагався підступитися, але я миттєво віддалилася, як і в попередній раз. Очі у нього зробилися по п’ять копійок:

- Ти чого?

- Філіпе, що ти тут робиш? – я не впізнавала свій тремтячий голос. Я звикла відчувати себе впевнено, звикла твердо стояти на ногах. Але те, що декілька хвилин назад відбулося - враз змінило моє світосприйняття. Або ж я під дією якихось небезпечних речовин, або все, про що говорив Владислав має право на існування, хоча це в голові не вкладається!

Філіп… Зрештою, чоловік міг давно перебувати тут. Він досить добре знає мене, мої звички і смаки. Навіть, на що алергію маю йому чудово відомо. А раптом він якось причетний? Сказати, що мій друг ані краплі не дивний я не можу. А якщо це в нього був план заманити мене сюди? З комп’ютерною технікою і програмним забезпеченням Філіп на «ти», міг і підлаштувати з тією декларацією. Можливо, він підкупив когось на кухні, щоб в мою їжу додали необхідний препарат. Зрозуміти б тепер, навіщо воно йому?

- Норо, ти мене чуєш? Що відбувається?

Виявляється, він щось говорив до цього та я не слухала, бо повністю занурилася в свої глибокі і, чесно, не зовсім приємні думки.

- Що ти тут робиш? Відповідай, зараз же!

- Я взагалі-то вже відповів. Але можу і повторити, якщо ти не звертаєш уваги на мої слова. Як тільки мені стало відомо, що тобі продляють відрядження, плюс з нашої ранкової розмови я зрозумів, що в тебе тут коїться якась дурня, вирішив приїхати і допомогти. Швидко оформив відпустку і одразу в дорогу.

- Брешеш! Як ти міг дізнатися про продовження відрядження, якщо я сама тільки дві години назад почула про це?

Очі у Філіпа зробилися ще більшими:

- Ти… ти мене підозрюєш у чомусь? – у друга просто щелепа відвисла від таких новин. – А можна хоча б дізнатися у чому?

Я відвела погляд, бо не знала, що говорити.

- Добре, тоді давай так. Світлана ще зранку почула, як Максим Анатолійович обурювався на твоє мовчання. Він здогадався, що необхідної інформації ти не маєш і звіт вчасно не підготуєш, тому і вирішив продовжити відрядження, просто, мабуть, не мав часу раніше тобі про це повідомити. Світлана ж розповіла мені все і я подумав, що допомога близької людини не буде зайвою. Тим більше, враховуючи мою ситуацію, знаєш, дуже хотілося кудись втекти.

- Як  Максим Анатолійович міг здогадатися, що я не встигаю? Він що, екстрасенс?!

- Сама винна, Норо!

Я аж підскочила від його емоційних слів.

- Ти настільки відповідальна, що аж дратуєш часом! Поміркуй, за весь період роботи хоч раз допускала помилку? Чи затягувала? Або прострочила виконання якогось завдання? Ні! Ти як риба у воді. Ідеальна в своїй справі до неможливості. Тут багато розуму не треба, аби здогадатися, що в тебе не виходить.

Говорив Філіп дуже переконливо, не заперечую. Але вгамуватися я вже не могла:

- Я сюди майже добу їхала, а ти ж як так швидко встиг?

- Літаком. Чула про них?

- Яким літаком, Філіпе? Тут аеропорт відкриють не раніше ніж через місяць. Ти що, гадаєш, я не знаю цього?

- Це то ти може й знаєш. А про те, що аеропорт є в сусідньому місті, мабуть, ні. Декілька годин і я вже там. А звідти на таксі приїхав. Ось і все. Про готель ти мені сама розповідала, тому я сюди і попрямував. Які ще питання будуть, Шерлоку?

Мене ніби вдарили щосили. З очей знову побігли сльози. Схоже, хтось таки втрачає здоровий глузд. Після стількох років дружби, що взагалі я собі дозволяю?

- Філіпе, пробач… - не витримала, підбігла до друга і міцно його обійняла. Чоловік відповів не одразу, мабуть, вже не знав як реагувати на мої перепади настрою.

- Норо, що з тобою відбувається? Ти вся тремтиш!

Але я не могла більше говорити, від ридання тіло дригалося як від судоми, а зупинитися не вистачало сил. Філіп гладив мене по спині і притискав міцніше:

- Якщо чесно, ти мене лякаєш. Я ніколи раніше не бачив твоїх сліз. Та я думав, ти і плакати зовсім не вмієш.

- Пробач. Я заплуталася…я так заплуталася. – Важко себе опанувати. Ніби сон перетнувся з реальністю.

- То ти скажеш, в чому підозрювала хоч?

Я зазирнула в його очі, аби остаточно впевнитися, що це не гра свідомості, а переді мною дійсно стоїть мій друг.

А далі ми вирішили повечеряти в готелі. Я вже була вдячна Філіпу хоча б за те, що він дуже не допитувався і не вимагав конкретних пояснень. Та після келиха терпкого вина, я і сама забажала відверто поговорити. На алкоголі, доречи, наполіг, як не дивно, мій друг, бо я ніяк не могла зібратися.