Глава 7

Глава 7

Звісно, ніяких речей я не збирала. Та й їхати з міста точно не входило в мої плани. Владислав різко перервав нашу розмову і перший вимкнув телефон, навіть не намагаючись пояснити причин раптової зміни свого настрою. Хоча я здогадуюсь, де дно. Невже він наполягатиме на тому, що і Роза? В голові не вкладається, дорослий же чоловік! Добре, послухаємо, що говоритиме далі.

Як і було обіцяно, патрульний прибув рівно через п'ятнадцять хвилин. Я чекала його за тим же столиком, що й снідала сьогодні. Вигляд чоловік мав справді стурбований. Навіть на відстані відчувалися його напруженість і хвилювання. Та що ж це коїться з ними всіма?

Коли Владислав побачив, що я без своїх речей, його погляд миттєво потьмянів. Він швидко присів поруч і, демонструючи залізну витримку, більш–менш спокійно запитав:

- Норо, чому ти не готова?

- Бо я нікуди не збираюся поки що.

Чоловік видихнув і суворо зиркнув на мене:

- Ти не розумієш, в що встряєш.

- То поясни мені.

- Норо, часу взагалі нема! Ще трохи і я не зможу допомогти, врятувати не зможу…

- Від кого, Владиславе? Від кого мене треба рятувати?

Ми обоє емоційно шепотіли один до одного, наче таємні агенти, що не зійшлися поглядами.

- Я тебе дуже прошу, давай не будемо привертати зайвої уваги, а просто підемо звідси. В мене за містом є власний маєток, на якийсь час зможемо зачаїтися там…

- Ти…ти взагалі чуєш себе? Та я бачу тебе вдруге в житті, який ще маєток? Що ти верзеш?

- Я намагаюся твій здоровий глузд вберегти. Повір, краще тобі зараз не сперечатися зі мною, а робити так, як скажу.

В мене остаточно вичерпалося терпіння. Я відсунулася трохи подалі і діловито склала руки:

- Значить так, або ти нормально все мені розповідаєш, тільки без страшних історій про місто, яке нікуди не відпускає людей, а до того ще й пам'ять відбирає. Або до побачення, Владиславе!

Очі у чоловіка просто палали. Я бачила, що йому важко навіть всидіти на одному місці. Бачила його зростаюче з кожною секундою хвилювання і те, як нелегко давалося самовладання, але мені треба дізнатися справжню причину такої реакції. І не бабусині казочки, а дійсність, правдиву логічну дійсність!

Чоловік вкотре видихнув і здався:

- Добре. Я все тобі розповім, тільки не тут. Давай хоча б перемістимося в інший заклад?

- А чому в інший заклад ти мені звісно не скажеш?

- Скажу. Бо саме тут почалося стеження за тобою. Спілкуватися на всі ці теми краще в іншому місці.

- Гаразд. Куди їдемо?

А приїхали ми в одну затишну кав’ярню. Розмістилися в окремій кімнаті і замовили каву. Владислав якийсь час не знав, з чого розпочати і просто задумливо поглядав мені в очі. Але потім нарешті зібрався з думками:

- В мене є троюрідна сестра, історик за освітою. Ще навчаючись в університеті, вони з групою одного разу навідались сюди на практику, бо наше місто як ти, мабуть, зрозуміла славиться всілякими історичними цікавинками. Відбулося це десь через півроку, як всю країну облетіла новина про нерозгадане та заплутане вбивство мера. Студенти приїхали якраз впору, адже саме в той проміжок часу до нашого місцевого музею потрапив дуже цінний історичний екземпляр – ніж Пареуса. Ніколи не чула про такий?

Я помотала головою, а чоловік, не відволікаючись, продовжив:

- З цим ножем пов’язано багато різних легенд і міфів. Говорять, за допомогою нього в прадавності цілі міста завойовували та в деталі я не вдавався. Моя сестра хотіла написати доповідь про цей ніж, тому почала збирати інформацію. Але копнула зайвого і почалося…

- Що почалося?

- Переслідування. І чим далі, тим сильніше.

- Почекай, її хтось через доповідь про ніж почав переслідувати?

- Боюся, не «хтось», а «щось».

В мене табун мурах пронісся по спині від цих слів. Я на мить розгубилася. Думки в голові з надзвичайною швидкістю змінювали одна одну, я навіть слова вимовити не встигала. Так, треба негайно зібратися!

- Що ти маєш на увазі, я не зовсім розумію?

Неозброєним оком помітно, як Владиславові важко відкриватися та розповідати. Це не гра. І не бажання налякати. Зараз він говорить правду.  

- Сестра почала скаржитися, що за нею хтось спостерігає, якась тінь чи силует. Спочатку я не надавав цим словам значення, думав, то бурхлива уява заплутує її. Потім Ксенія стала дуже нервовою, в неї почалися ніби як галюцинації якісь, вона щось бачила, а всі ми навкруги ні. Я вирішив, що дехто вживає наркотики. Перевіряв її багато разів, але нічого з моїх підозр не підтвердилося. А одного разу вона серед ночі зателефонувала мені і наговорила стільки дивини, що їй треба здогадатися, дізнатися правду, відновити справедливість. Я нічого не зрозумів і стрімголов примчав до неї. Вона з кимсь розмовляла в кімнаті, та коли я зайшов туди, нікого, крім Ксенії не побачив, лише на крихітну частинку секунди встиг зловити поглядом тінь, схожу на чоловічу, яка тієї ж миті вислизнула у вікно. А ось сестра тримала в руках той самий ніж Пареуса.