Глава 6

Глава 6

Я обожнюю прокидатися від променів сонця. Обожню світанки і те, як енергія могутньої зірки нашої Галактики переходить від неба до землі і наповнює кожну часточку всього навкруги. Моє обличчя лоскотало приємне тепло і ніби тихо натякало, що час прокидатися.

Я не витримала і одразу ж з ліжка майнула до велетенського вікна, що простиралося практично на всю стіну та доходило до підлоги, відчинила його і…завмерла. На очах заблищали сльози, я справді раніше не бачила такої неймовірної краси: переді мною розкинувся цілий океан фіолетових барв – безкраї лавандові поля. Здавалося, що десь вдалині фіолетовий колір плавно перетікає в ніжно - блакитний і від того поле зливається з небом. В повітрі відчутно розносилися пахощі квітів чарівної лаванди. Я вдихнула ніжний аромат на повні груди і просто не могла хоч на крок віддалитися від вікна. Владислав недаремно хотів, щоб я саме зранку поглянула на цей краєвид, бо під світлом сонця він незрівнянний. Емоції вирували. Я перебувала в шаленому захваті. В шаленому!

До справ повертатися не виникало зовсім ніякого бажання, але ж все-таки треба. Я здійснила всі ранкові процедури, трохи причепурилася, одягнула темну стриману сукню, зібрала волосся та сколола ззаду шпилькою, що була у формі скрипкового ключа. Символічно для мене, бо з дитинства я займалася музикою та обожнювала класику. Особливо Бетховена, особливо «До Елізи» і сонату для фортепіано номер чотирнадцять, що відома всім як «Місячна соната».

Годинник показував вже майже на восьму, тому я вирушила на сніданок. Сьогодні було набагато тепліше, володарював якраз другий місяць весни, а значить скоро взагалі зможемо обходитися без верхнього одягу. Цього разу я розмістилася за столиком, що знаходився прямісінько біля водограю. Поки чекала на сніданок прочитала трохи про лаванду, раніше я так не захоплювалася цією квіткою, але відтепер – вона точно стане моєю улюбленицею.

Народу в готелі, як виявилось, зупинилося чимало. Майже всі столики були зайняті. Добре, що дивних поглядів я вже не відчувала та змогла поснідати в повному спокої. Вирішила, що краще скоріше розібратися зі всіма справами, щоб якомога більше залишилося часу просто погуляти містом. Цим відрядженням я, мабуть, дійсно тішитимусь довго. Все ж таки можна і на вечерю з Владиславом погодитись, а чому б і ні? Він здається веселим цікавим хлопцем, одна тільки посмішка он чого варта. Все, після сніданку одразу їду до сестри декларанта та з’ясовую, що там відбувається.

Коли поверталася назад до номеру, мене несподівано погукала Вероніка. Я підійшла до неї на ресепшен і тут дівчина здивувала так здивувала:

- Елеоноро, у мене для вас є пакунок.  

- Для мене пакунок?

- Так. Сьогодні рано-вранці доставив кур’єр, просив передати вам, коли спуститеся на сніданок.

Дивина та й годі! Я тільки цієї ночі прибула, а мені вже встигнули щось надіслати? Як таке можливо?

Дівчина передала продовгуватий предмет, замотаний в дорогий золотистий папір. Я взяла його в руки і покрутила з різних боків, хотіла дізнатися врешті-решт від кого він, але на ньому нічого не значилося.

- Кур’єр повідомив, що відправник виявив бажання залишитися інкогніто.

- Що? Як це? Не розумію. Добре, роздивлюся в номері. Більше для мене нічого немає?

Вероніка у відповідь помотала головою.

- Гаразд, а можна дещо запитати?

- Так, звісно!

- Скажіть, будь ласка, я прочитала, що лаванда зазвичай квітне у червні, а ваші лавандові поля схоже вже не перший тиждень сповнені цвітом, в чому секрет?

Вероніка одразу ж мило посміхнулася:

- Справа в тому, що ми вирощуємо особливий сорт лаванди - Buena Vista. Він цвіте навесні і восени. Вам сподобалось?

- Дуже. Почекайте, це ж назва вашого готелю? І як я одразу не зрозуміла? У всьому є сенс. Це приємно вражає.

В номері я миттєво взялася за свого несподіваного подарунка. Коли розгорнула папір, там був дерев’яний коробок. Я відкрила і його. На бордовій оксамитовій тканині акуратно лежала довга червона троянда. Але здивувало мене дещо інше, дещо справді дивне. Квітка виявилася не живою, а засушеною. До того ж з такою обережністю, ніби її заздалегідь спеціально готували: всі листочки рівненькі, пелюстки охайно розташовані одна за одною, навіть кольори зберегли свою природність. Таке враження складалося, що троянда засохла просто за одну мить, а до того за нею ретельно та з особливою увагою доглядали.

Звісно, у подібному вигляді квіти я отримую вперше в житті. Але ж і ми не ликом шиті. Я зрозуміла, чиїх рук це справа і одразу набрала Владислава. Чоловік схоже ще спав, бо голос в нього був капець, який сонний.

- За винахідливість п’ять, а за маскування двійка.

- Елеоноро? Це ти?

- Ні, королева ельфів та їх прекрасних садків! – Ти тільки подивися на нього! Він що, не чекав на мого дзвінка? Чи може просто здивування відіграє? Ну, якщо і так, то Владислав - природжений актор, а не патрульний.

- Я вдячна тобі за квітку, але і подумати не могла, що ти захоплюєшся гербаріями.

На тому боці слухавки мовчали. Через декілька секунд нарешті почувся здивований голос: