Глава 2

Глава 2

- Ну і як це розуміти? Знову хтось щось неуважно зафіксував, а мені тепер далі вештатися по різних ресурсах?

Власне кажучи, так і сталося. До п’ятої ранку я намагалася виявити помилку. Перенишпорила всю існуючу інформацію, але якогось логічного пояснення не знайшла. У підсумку остаточно ухоркалась і заснула на руках на своєму робочому столі.

Розбудив мене Філіп. Він обережно потрусив за плече і, як завжди обдарував наймилішою посмішкою, варто було лише ліниво розплющити очі. Ох і вигляд я мала: волосся скуйовджене, на обличчі сліди від каблучок, заспана, туш розтерлася, пальці в синіх чорнилах. Капець. Добре, що друг зазирнув трохи раніше початку робочого дня, бо зранку знову планувалась чергова нарада у керівництва.

Кава, вологі серветки, і косметичка під рукою внесли свій вклад, я швидко привела себе до ладу і під бадьорі жарти Філіпа неохоче попленталась в залу для нарад.

Максим Анатолійович – директор нашого департаменту, вже сидів на своєму почесному місці і задумливо поглядав на колег, які поступово розсідалися по кріслах. В якусь мить наші очі зустрілися. Максим Анатолійович легенько посміхнувся і в якості привітання кивнув головою. Ми з Філіпом одночасно відповіли тим же, але чоловік швидко перевів свій погляд на високу блондинку з бухгалтерії.

Мені як заступнику директора, єдиному поки що заступнику, доречно було б присісти поруч, але зручніше я себе почувала на певній дистанції, тому віддала перевагу кріслу поряд зі своїм другом.

Нарада стосувалася контрольного завдання, завдяки якому половина працівників нашого департаменту сьогодні не спала ніч. Я зачитала підготовлений мною звіт. Загалом, ми з колегами добряче попрацювали і майже зі всім впоралися. Залишилося буквально декілька незначних проблем, серед яких була і моя дилема з загадковою декларацією. Максим Анатолійович уважно все вислухав. Він ніколи не перебивав, просто занотовував питання, що виникають по мірі з’ясування якогось завдання, а потім з делікатністю їх ставив. Загалом начальником чоловік був непоганим, більш-менш справедливим, мізки ніколи не виїдав. Вигляд мав презентабельний: середній зріст, мужня чоловіча статура, серйозний чіпкий погляд, одягнутий завжди бездоганно і зі смаком. Половина наших жінок марила ним. А враховуючи, що гідної дружини Максим Анатолійович так і не вподобав в свої тридцять п’ять років, кожна друга уявляла себе на її місці. В їхнє коло я звісно ж не входила. Адже в мене таємний роман з Філіпом. Та якщо серйозно, я навіть і не розглядала його в цьому сенсі. Не в моєму він смаку. Хоча хто тоді в моєму, я й сама не знала.

В більшості випадків чоловік поводив себе стримано. Не помічала за ним особливого завзяття до жіночих зваблень. Я могла похвалитися гарними стосунками з директором, але суто професійними. Неозброєним оком помітно, як високо він цінував мій професіоналізм, завжди радився і дослухався. І це мене більш, ніж влаштовувало. Але насправді була причина, чому тепер я тримаюся певної дистанції. Не так давно ми справляли на роботі день народження колеги. Після свята Максим Анатолійович завітав до мене в кабінет. Одразу помітно було, що чоловік хильнув зайвого. Він багато посміхався, розповідав смішні історії, а потім неочікувано запропонував скласти йому компанію в кав’ярні. Та коли я відмовила, директор нагородив мене зацікавленим, але якимсь втомленим поглядом. Потім відверто запитав, чому я мало не єдина в нашому колективі не намагаюсь завоювати його увагу. Ну, я прямо і відповіла, що не сприймаю відносин між керівником і підлеглою, звісно окрім робочих моментів. А щоб остаточно уникнути розвитку бурхливої фантазії, додала, що мені подобається зовсім інший типаж чоловіків. Треба було бачити його вираз обличчя, примружився якось лукаво, недовірливо, оціночно пройшовся по мені поглядом, а потім підсумував питанням:

- То значить, все-таки Філіп?

Добре, що в ту мить в чоловіка задзвонив мобільний телефон, а то я не знала, що відповідати. Брехати терпіти не можу, а плітки спростовувати теж бажання не виникало. Він швидко покинув мій кабінет, а на ранок поводився досить звично, ніби розмови такої і не було. Я довго гадала, до чого це все? П’яні витівки, чи директор просто вирішив мене перевірити? Але навіщо? На той час я вже перебувала на новій посаді заступника, який в цьому сенс? Коротко кажучи, після того випадку, я вирішила, що краще знаходитися на відстані. Добре, що до подібних розмов ми більше не поверталися.

- А Ви перевіряли, як було сформовано особистого ключа?

- Так, ключ було оновлено через банк напередодні подання декларації. Але більшої інформації вони не нададуть, тільки у випадку відкриття провадження.

- Зрозуміло. А дивилися в місцевих реєстрах? Декларант дійсно визначений померлим? До речі, хто він?

- Володимирський Артемій Миколайович – мер міста. Помер п’ять років тому в результаті ножового поранення. Вбивцю так і не знайшли. Батьки мешкають в Америці, є рідна сестра, проживає в їхньому будинку.

Максим Анатолійович на якийсь час замовк. Я чемно слухала тишу хвилин п’ять, а потім вирішила продовжити вже за власною ініціативою:

- Можна припустити, що ключ було сформовано за заявою сестри декларанта, але це свідоме порушення, якщо працівник банку на таке пішов, то скоріше за все мав місце непоганий хабар, але тоді виникає питання, навіщо воно сестрі? Офіційні запити ми звісно ще не робили та на мою особисту думку, вони не матимуть сенсу.