32

Кілька місяців Софія крок за кроком поверталась до нормального життя. Жінка знову почала посміхатись, хоч і не так, як раніше. Страшна втрата змусила її піклуватись про вихованців школи ще більше. Тепер їй хотілось тільки одного, змусити себе та дітей забути про страшний випадок.

Вона гадала, що картина смерті її сина снитиметься їй щоночі, але цього не сталось. Софія навіть шкодувала про це. Жінка бажала, щоб покарання у вигляді кошмарів переслідувало її до кінця життя, аби вона поплатилась за те, що не вберегла Мусу.

Артем ставився до дружини напрочуд бережно. Він важко переживав втрату дитини, проте жодного разу не засмутив Софію своїм болем. Вони часто розмовляли про сина, котрого їм подарувала доля.

Кожного разу Артем запевняв Софію, що хлопчик потрапив у краще місце. Він казав, що дитині пощастило відчути батьківську любов перш ніж покинути землю. Чоловік з обережністю добирав слова, знаючи, як сильно картається його кохана.

Щоб подібного більше не сталося, Артем разом із директором школи найняв приватну охоронну фірму. Тепер біля воріт інтернату стояли здоровенні чоловіки із новісінькими автоматами напереваж. Один їх вигляд змушував бандитів обходити школу десятою дорогою.

Життя продовжувало текти спокійною рікою. Софія все більше вільного часу приділяла Неємі. Дівчинка одного разу крадькома сказала, що мріє стати лікарем і допомагати іншим альбіносам у стінах школи.

В мріях підлітка було стільки доброти й самопожертви, що Софія дала Неємі обіцянку зробити все для того, аби вона змогла далі навчатись. Дівчинка добре опанувала англійську і навіть інколи дивувала жінку своїми знаннями. Софія прекрасно розуміла, що не має права занапастити хист дівчинки.

Прокинувшись зранку жінка відчула сильну нудоту. Таке з Софією траплялось кожного дня останні два тижні. Запаморочення і нудоту вона списувала на травму після удару автоматом.

Не маючи снаги терпіти це, Софія вирішила звернутись у лікарню. Вона попрямувала до лікаря, котрий колись дозволив Артему забрати дружину з госпіталю. Він зробив знімок, але ніякої причини дивних симптомів не знайшов. Тоді лікар направив Софію на аналізи. Вона швидко здала їх та повернулась у школу.

Кілька днів Софія не зізнавалась чоловіку, що була у лікарні. Можливо, їй вдалось би зберегти таємницю, якби її не знудило у присутності Артема. Він наполіг відвезти її до лікаря.

Софії довелось зізнатись, що вона вже чекає на аналізи. Неєма, дивно усміхаючись, приготувала для жінки чай із місцевих трав. Він одразу допоміг і зняв нудоту. Софія запитала у дівчинки від чого лікують ці трави. Неєма відповіла:

— Ці трави не лікують. Вони лише допомагають матері легше виносити дитя.

— Дякую, мій янголе. Але я не можу мати дітей. Мене нудить після удару, — пояснила Софія.

— Тобі подарували дитину. Я знаю, як жінка виглядає під час вагітності. Моя мама народила ще п’ятьох після мене, — не вгамовувалась Неєма.

— Добре, я не буду з тобою сперечатись, — сміючись, відповіла Софія.

У той же день жінці зателефонували із лікарні. Вона знайшла Артема і відвела його у кімнату. Чоловік сидів на ліжку, а Софія знервовано ходила із боку в бік. Вона не знала з чого розпочати розмову. Новина здавалась їй нереальною.

Звістка від лікаря не могла бути правдою. Багато років тому Софія змирилась із тим, що не зможе народити дитину. Обличчя жінки блищало від краплин поту, що виступили на ньому. Їй знову стало зле.

Софію знудило у кошик для сміття, котрий вона придбала одразу ж по заселенню. З чим жінка дійсно не могла змиритись, так це із брудом, що захаращував в Африці усі закутки.

Артем нарешті не витерпів і почав розпитувати дружину про її стан. Він підозрював найгірше. Трагічні події тягнулись ланцюжком одна за одною в житті чоловіка і його реакція на стан Софії була досить очікуваною. Дружина вирішила більше не мучити його мовчанкою і випалила все на одному диханні:

— Я вагітна. Дзвонив лікар і сказав, що вже десятий тиждень йде. Я не знаю, як це могло трапитись, — жінка ще не зрозуміла, що саме відчуває: щастя чи страх?

Софія очікувала від Артема будь-якої реакції, але тільки не того, що вона побачила в наступну секунду. Чоловік дивився на неї круглими очима. Його обличчя почало червоніти. Зрештою, не втримавшись, Артем розреготався на усю кімнату. Він заходився у приступах сміху, а з очей текли сльози.

Дружина дивилась на коханого чоловіка і не мала гадки, що їй робити. Софії здалось, що Артем звихнувся. Її б це не здивувало, адже мало хто у своєму житті міг перенести стільки випробувань, як вони. Після десятихвилинної істерики чоловік почав заспокоюватись. Артем хриплим голосом промовив:

— Вибач, я просто не міг стриматись. Я дуже радий, але все це дійсно смішно. Ми ж з тобою розумні освічені люди, а завагітніли завдяки чаклунці. Я ще не розумів, про який подарунок казала Аша!

— Аша? Та жінка, що вилікувала мене? Про який подарунок йде мова? — кліпаючи очима запитала Софія.

— Твій одяг був скривавленим, коли я привіз тебе до неї. Але після її ритуалів в тебе почалась кровотеча нижче пояса. Я тоді в гніві думав, що виб’ю із неї душу. Проте Аша сказала, що це її подарунок тобі за всі ті хороші речі, що ти зробиш у житті, — Артем говорив із повною серйозністю.